Звичайно, краще бути обережним. Хтось може позаздрити на золото й знайти в ньому свою наглу смерть. Як той казав, береженого й бог береже.

Запнувши знахідку у два протирадіаційні костюми, Сергій з Буенавентурою понесли її до свого табору. Кроків за триста від наметів розшукали прикмітну галявину й заховали ношу там. Але на всяк випадок попередили й людей, щоб туди не сунули й носа, мовляв, нітрогліцерин для виробок: незабаром рватимем скелі.

Тільки в таборі Сергій згадав, що вони забули зробити. Можна ж було вирядити літаком оцього нестелепу Коляду. Останнім часом він так схуд і зблід, ніби переніс тиф або щонайменше тропічну пропасницю. І як це він забув! А той Абаджієв — теж мені гуманіст. Про свого пацієнта й разу не згадав.

У таборі було сумно. Дехто з малоукраїнців пішов додому, не дочекавшись кінця страйку, але більшість никала попід деревами, не знаходячи собі пришибу.

Сергій сидів біля намету й повз вуха пропускав торохтіння Буенавентури. Тільки коли доводилось відповідати, перепитував:

— Що?

— Кажу, мабуть, та куля із щирого золота? Щось вона аж занадто важка. Насилу донесли!

— Не знаю, мучачо, — буркнув Ряжанка. — Може… А може, й платинова…

— Платинова?.. О-о… Завтра треба переховати! Знаєте… — Буено нахилився майже до самого Сергієвого вуха, помітивши Матвія Коляду, якого мовби зацікавила розмова. — Знаєте, люди трапляються різні, сеньйоре начальник…

Ряжанка нахмурився, збагнувши, до кого п'є Буенавентура. Дивні все-таки уподобання в цього індіянина. То були з отим-о такими друзяками — нерозлийвода, а тепер, бач…

Буено раптом здогадавсь, про що може думати начальник, І змовк. Так, він і сам не дуже тямився на своїх почуттях. Він зненавидів оцього іммігранта, який працює для тих, хто хоче розв'язати ядерну війну. Маттео раптом здався йому надійним альянтом, спільником у боротьбі, бо теж ненавидів свого земляка. Коли ти ворог мого ворога, це означає, що ти — мій друг. І раптом такий шляхетний вчинок з боку начальника: притяг на собі людину, що зазнала в дорозі лиха, — свого недруга. Цього Буено не чекав од Сергія. Хіба ж може бути гуманним той, що прагне до війни? Буено здогадувавсь: між Маттео і Ряжанкою щось відбувається. Не з доброго ж дива й досі не промовили один одному ані слова. Але що перебігло їм дорогу? Й хто цей Кольядо? Докторові здалося його обличчя знайомим, а той мовчить. Щось-таки тут не теє…

Дощі й цього року затрималися. Вже давно пожухло на деревах листя, а трава вигоріла й там, куди хоч інколи заглядало сонце. Бамбуки в береговині жебоніли, мов бляшані, а Червона річка перетворилась на малесенький потічок — перебреди на той бік і колін не повляпуєш. Тижнів зо два вже сонце сідало за важку чорну хмару, та дощик зривався лише разів три або чотири: поросить, поросить та й нема.

Робота в таборі кипіла. Страйк урвався так само несподівано, як і почавсь. Але на робітників відчувався голод. Частина малоукраїнців порозходилася ще місяць тому, коли Сергієві було не до них. Тепер же дощі могли в будь-який день припинити працю, а зроблено далеко не все. Сумніву вже не було — уран є. Бентежило одне: чому жилу знайдено аж біля самісінького озера? Однак Сергій далі несилий був зволікати. Нехай йому всі сто лих, людина є людиною, й нерви в неї не з валу. Одного разу йому спало на думку порівняння, яке, здавалося, ставило все на належне місце. Коли б самогубці роками обмірковували акти вкорочення життя, то всі люди на земній кулі вмирали б від старості.

Звичайно, й тут була натяжка, але це, зрештою, справи не міняло. Він, наприклад, не самогубець, а санітар. Він знищить, пекельним вогнем повипікає все, що розплодилося гнилого на цьому світі, аби життя стало кращим.

Колись Ернесто розмовляв з Абаджіевим на темат міжнародної політики, й Сергій став їхнім мимовільним слухачем.

Болгарин спитав:

— Ернесто, як ти розцінюєш політику діячів, що заявляють: ми не боїмось термоядерної війни; якщо після неї залишиться навіть третина людства, то воно побудує кращий світ, справедливий і досконалий.

Тоді Ряжанка, збагнувши, що лікар повів розмову навмисне задля нього, хотів устати й піти геть, але спинила відповідь Ернесто. Археолог промовив:

— То авантюризм, докторе. Думаю, така війна знищила б простий люд, а ті, хто її роздмухав, залишилися б живі. В них у кожного персональне протитермоядерне бомбосховище. Коротше кажучи, такі заяви — чистісінька політична спекуляція і шахрайство.

Так, Сергій цілком згоден з отим Ернесто. Він, здається, хлопець нічогенький, тільки аж занадто темпераментний. Лікар тоді кумедно зморщив свого носа, подумав, певне, що взяв гору. А Сергій у душі подякував креолові. Так, він, Ряжанка, хоче знищити все те, що породжує плісняву, в тому числі й оті теорійки. Хай йому чорт, людина існує не для того, аби створювати вигоди для «прийдешніх поколінь», а щоб жити самій. Вона з'являється на світ не з власного бажання, й цього насильства з неї цілком досить. Дайте їй можливість бодай у решті бути вільною й робити те, що вона хоче. Як ви, панове, знаєте, можливо, людина сама собою й прекрасна. Облиште ж її. нехай має змогу виявити свою красу… Але зась. Вона не може цього зробити. З усіх боків її обсіли гнилизна й пліснява. Людина задихається, людині треба допомогти звільнитись від бруду.

Ряжанка не розшифровував навіть самому собі, що має на увазі під тими поняттями. Навіщо? Це буде профанація. Він — такий самий, як і решта. Може назвати лише те, що болить його, індивіда. А людей мільярди. Отже, скільки індивідів, стільки й прагнень.

…Буено, якого Сергій призначив на місце Коляди і який чудово впорувався зі своїми новими обов'язками, скориставшися з нагоди відносного зближення, якось повів балачку про те саме: де береться в сеньйора начальника стільки ненависті до людей та що йому зробив поганого, наприклад, він або хтось із його племені, або Ернесто, чи Абаджієв і т. д. Але Ряжанка тоді відпарирував:

— Ти, мучачо, мені особисто нічого поганого не зробив. Але ти можеш це зробити, хоч, може, й не особисто мені. Бо ти мислиш дуже вузько.

Тепер він більше не пнеться з такими сльозоточивими запитаннями. Тепер Буено, здається, заходивсь коло Мігуеля. А той — лякливий міщанин, батько чотирьох дочок — десь дуже задоволений увагою Буенавентури.

Сергій подивився, як вони разом понесли воду робітникам на об'єкти, й відвернувся. Ця дитина Буено, мабуть, твердо переконана, що прислужується мирові. Вербує прихильників проти злого палія…