Ще місяць тому Харлан зневажливо обізвав би Ферука сентиментальним слюньком, наївним телепнем, який розкисає тільки через те, що викреслили з нової Реальності електрогравітацію, й нападає на ті Сторіччя, які хочуть одержати протиракову сироватку.

Він міг би навіть доповісти про нього кому слід. Тим паче, що це належало до його обов’язків. Ясно, що цій людині більше не можна довіряти.

Однак тепер зробити так він уже не міг. Він навіть співчував Розраховувачеві. Його власний злочин був набагато страшніший. І знову думками він полинув до Нойс.

Тієї ночі Харлан заснув пізно, а коли прокинувся — яскраве сонячне проміння вже пробивалося крізь напівпрозорі стіни, розсіюючись по кімнаті матовим світлом. Харланові здалося, ніби він лежить на хмарині, в туманному вранішньому небі.

Нойс, сміючись, термосила його:

— Господи, тебе не добудишся!

Харлан зробив гарячковий рух, щоб натягти на себе простирадло чи ковдру, та ні того, ні другого не було. Тоді він згадав, що відбулося між ними, і його обличчя спалахнуло рум’янцем. Що йому тепер робити?

Але тут нова думка осяяла його, й Харлан різко опустив ноги на підлогу.

— Вже перша година? Невже я проспав?

— Заспокойся, зараз тільки одинадцять. Тебе давно вже чекає сніданок.

— Дякую, — буркнув він. — Іди вмивайся. Одежу я тобі приготувала.

— Дякую.

Він снідав, не підводячи очей. Нойс сиділа навпроти, спершись ліктем на столик і поклавши підборіддя на долоню. Її густе темне волосся було зачесане на один бік, а вії здавались неприродно довгими. Вона нічого не їла, тільки пильнувала кожен його рух.

— Де ти повинен бути о першій?

— На аероболі, — промимрив він, — я придбав квиток.

— Цікава гра. А я пропустила цілий сезон через той стрибок у Часі. Хто сьогодні виграє, як ти гадаєш, Ендрю?

Вперше почувши своє ім’я з її уст, Харлан геть збентежився; його аж замлоїло. Він заперечливо похитав головою й спробував надати своєму обличчю суворого, неприступного виразу. Досі йому так легко це вдавалося!

— Ти повинен знати. Адже ти вивчив весь наш період. Хіба не так?

Сказати правду, йому хотілося зберегти рівний, холодний тон, та ніяк не щастило позбутись ніяковості.

— Стільки подій відбувається в Часі і в Просторі. Хіба запам’ятаєш таку дрібницю, як рахунок матчу?

— Ти просто не хочеш сказати мені, — вередувала вона.

Харлан не відповів. Він наштрикнув на виделку маленький соковитий плід і вкинув у рот.

Помовчавши трохи, Нойс заговорила знову:

— А хіба ти не бачив, що робилося в цих краях перед тим, як ти сюди прибув?

— Не розпитуй мене, Н-нойс. — Йому було важко вимовити її ім’я.

— Хіба ти не бачив нас? Хіба ти не знав із самого початку, що ми…

Голос Нойс звучав тихо й лагідно.

— Ні, ні, я не можу побачити себе, — затинаючись проказав Харлан. — Адже я не належу до Реаль… Мене тут не було, поки я сюди не прибув. Я не можу тобі цього пояснити.

Харлан украй збентежився й розгубився. Одне те, що вона завела розмову про такі речі, а друге — він сам міг потрапити в пастку, якби повністю вимовив слово «Реальність» — найбільш заборонене слово в розмовах із Часів’янами.

Вона здивовано звела брови, й очі її зробилися геть круглі, в них затанцювали лукаві бісики.

— Тобі соромно?

— Нам не слід було цього робити.

— Чому? — 3 погляду 482-го Сторіччя її запитання було зовсім невинним. — Хіба Вічним це не дозволяється?

В її голосі вчувалися жартівливі нотки, мовби вона запитувала, чи дозволяється Вічним їсти.

— Не називай мене Вічним, — сказав Харлан. — А коли тебе так цікавить: здебільшого — ні.

— Ну то не кажи їм. І я не скажу.

Вона підійшла до нього, відштовхнувши з дороги плавним рухом стегон маленький столик, що стояв між ними, й сіла йому на коліна.

На якусь мить він заціпенів з простягнутими вперед руками, немов хотів зупинити її. Та марне. Нагнувшись, вона поцілувала його в уста, й від того поцілунку сором і збентеження безслідно зникли. На всім світі вони були тільки вдвох — він та Нойс.

Харлан не помітив, коли вперше ступив на шлях, заборонений професійною етикою Спостерігача, — почав замислюватися над проблемами даної Реальності й природою Зміни, що саме планувалася.

Майбутня Зміна не торкнеться болючих проблем Сторіччя: ні вільної моралі, ні штучного вирощування людського плоду, ні матріархату. Все це було в попередніх Реальностях і Рада Часів спокійно й незворушно дивилася на такі речі. Фінджі сказав, що Зміна буде майже непомітна.