Харлан спрямував капсулу в Майбутнє і став дивитися, як часометр відлічує номери Сторіч. Цифри змінювали одна одну так швидко, що важко було розгледіти кожну окремо.

Як багато чого змінило Ферукове відкриття! Навіть характер Харланового злочину перемінився!..

Всі шляхи ведуть до Фінджі. Ця фраза з якоюсь безглуздою алітерацією прив’язалася до нього й безнастанно билась і відлунювала передзвоном у мозку: ведуть до Фінджі, ведуть до Фінджі…

Повернувшись у Вічність після днів, проведених з Нойс у 482-му, Харлан намагався всіляко уникати зустрічі з Фінджі. Як тільки Вічність прийняла його в свої обійми, почуття власної провини спалахнуло з новою силою. Порушення присяги, на яке він так легко зважився в Часі, сприймалося ним тут, у Вічності, як тяжкий злочин.

Він надіслав звіт про Спостереження безособовим пневматичним каналом, а сам зачинився у своїй кімнаті. Йому потрібен був час, аби зібратися з думками, оговтатися, звикнути до нових обставин.

Та Фінджі не дав йому спокою. Через годину після того як відіслали звіт, він зв’язався з Харланом з допомогою відеофону.

Пухка фізіономія Обчислювача дивилася на нього з екрана.

— Я сподівався застати вас у вашому кабінеті, — пролунав голос Фінджі.

— Я надіслав вам свій звіт, сер. Хіба не однаково, де я чекатиму нового призначення?

— Ви так гадаєте? — Фінджі підозріливо глянув на затиснений у руці згорток перфострічок, тоді підніс його ближче до очей і почав удивлятися в мереживо перфорацій. — Навряд чи ваш звіт можна назвати вичерпним. До вас можна зайти?

Харлан на мить завагався. Фінджі був його начальник, і відмова непроханому гостеві скидалася б на непокору. То була б реклама його власної провини, а цього не могло допустити уражене Харланове сумління.

— Буду радий бачити вас, Обчислювачу, — сказав він здавленим голосом.

Випещена, тілиста постать Фінджі здавалася чужорідним епікурейським елементом серед простої невибагливої обстановки Харланової квартири. Його рідне 95-е Сторіччя тяжіло до спартанського стилю в домашньому умеблюванні, й він назавжди зберіг смак до простоти. Кілька стільців з гнутого трубчастого металу, сидіння й спинки яких не дуже вдало були зроблені «під дерево». В кутку стояв предмет, що цілком вибивався із звичайного для цього Сектора стилю.

Фінджі так і вп’явся в нього очима. Він провів пухкеньким пальчиком по гладенькій поверхні, неначе перевіряв, з чого ця річ виготовлена.

— Що за матеріал?

— Дерево, сер, — сказав Харлан.

— Хіба? Справжнє дерево? Дивовижно! У вашому рідному Сторіччі, очевидно, користуються деревом?

— Авжеж.

— Розумію. Правилами це не забороняється. — Він потер палець, яким торкався дерева, об штани. — Але не знаю, чи треба сюди вкраплювати елементи культури рідного Сторіччя. Справжній Вічний пристосовується до будь-якого оточення, будь-якого середовища. От мені, наприклад, за п’ять років жодного разу не довелося їсти з енергетичного посуду. — Він зітхнув. — Мені завжди здається, ніби їжа, яка торкається речовини, не зовсім чиста. Але я терплю. Терплю.

Він глянув на дерев’яний предмет і, сховавши руки за спину, запитав:

— Що це таке? Для чого воно?

— Книжкова шафа, — відповів Харлан.

Йому закортіло спитати Фінджі, як той почуває себе, коли його руки торкаються зараз речовини власної сідниці? І чи не хотілося б йому мати одяг та деякі частини тіла з чистого, шляхетного енергетичного поля?

— Книжкова шафа? — Фінджі здивовано звів брови. — А он ті штуки на полицях, певно, книги? Так?

— Так, сер.

— Оригінальні примірники?

— Тільки оригінальні, Обчислювачу. Я зібрав їх у 24-му. Кілька з них видані в 20-му Сторіччі. Якщо захочете глянути на них, будьте обережні. Сторінки реставровані, просочені спеціальним розчином, однак ламаються. Їх треба перегортати дуже акуратно.

— Я навіть не хочу їх до рук брати. Не маю такого бажання. Уявляю собі, на них збереглася справжня пилюка 20-го Сторіччя. Справжні книги! — Він захихотів. — А сторінки з целюлози? Ви цього не заперечуєте?

Харлан кивнув головою:

— З целюлози. Обробленої для довговічності спеціальним розчином. — Він глибоко вдихнув повітря, намагаючись зберегти спокій. Було б просто смішно ототожнювати себе з цими книжками, сприймати глузування над ними, як глум над собою.

— Я вважаю, — стояв на своєму Фінджі, — що весь зміст цих книг можна зняти на двох метрах плівки й вмістити на кінчику пальця. Про що вони?

— Це оправлені томи журналів 20-го Сторіччя.

— Ви читали їх?

— Тут лише кілька томів з мого повного зібрання, — гордо сказав Харлан. — Жодна бібліотека в Вічності не має такої колекції.

— Пригадую, це ваше хобі. Колись ви мені казали, що захоплюєтесь Первісною історією. Дивуюсь, як тільки ваш Наставник дозволяє вам займатися такими дурницями. Марна трата енергії.