— Ви прибули в пункт призначення.

Довелося пригадати, куди й за чим він летів. Треба йти і виконувати свій обов’язок. Хай навіть хтось не виконав свого.

Він вийшов з апарата й опинився на плоскій покрівлі будинку. Ескалатор опустив його до під’їзду, проніс в оранжерею. Там слідчого зустрів робот і провів до свого тимчасового господаря. Павло Петрович побачив повного широкоплечого чоловіка, добродушного на вигляд і якогось навдивовижу застарілого, ніби він з’явився з двадцятого чи навіть дев’ятнадцятого століття. Йому дуже б пасували обвислі вуса.

Павло Петрович привітався. Лікар кивнув у відповідь і очима показав на крісло. В кімнаті струмував слабенький аромат. І хоч він видавався знайомим, слідчий так і не визначив, чим пахне.

— Знаю, чого ви прилетіли, — мовив лікар, — та навряд чи зможу бути корисний.

Павло Петрович помітив, що в нього здоровенні руки, напевно, дуже сильні, і на пальцях — кущики рудуватого волосся.

— Всього кілька запитань, Кіре Миколайовичу, — попросив слідчий і ніби між іншим сказав: — Мене не цікавлять ваші взаємини з Кантовим.

Лікар полегшено зітхнув.

Слідчий обвів поглядом кімнату, помітив, що вона умебльована нестандартно, однак дуже затишно. Але чим все—таки пахне? Схоже на пахощі венеріанських квітів.

— Після смерті Семенова командор дуже змінився? Його накази, дії істотно відрізнялися від попередніх?

“Ні, це не запах квітів…”

— Мабуть, він дуже змінився, — неквапливо і не дуже впевнено почав лікар. Перед тим як сказати, він ніби зважував кожне слово. Слідчому здалося, що він уже знає основну рису характеру співбесідника. “Якщо моя здогадка правильна, — подумав, — то лікар часто мусить вживати слова “мабуть”, “можливо”, “в основному”.

— Але його накази й дії, в основному, залишилися такими, як і раніше. Він змінився внутрішньо, а не зовнішньо. Семенов жартував: мовляв, коли б точно не було відомо, що він людина, то я запідозрив би, що командор — переодягнутий робот.

“Він невловимий, і слова його слизькі, як в’юни, — подумав слідчий, — але там, де лікар не вживає “здається” і “можливо”, є підстави вірити повністю”.

Лікар помовчав, пожував губами, мовив:

— І все—таки, мабуть, його дії не могли залишатися точно такими. Це швидше теоретично: коли людина змінюється душевно, коли настає психологічний перелом, це не може не позначитись на поведінці.

“Вимовляючи слова, він все ще обдумує їх. Схоже, що він думає вголос. Павло Петрович пригадав те, що розповідав Істоцький про поведінку командора. Отже, дещо можна вважати доведеним. Він запитав:

— Ви не помітили під час проходження карантину якої—небудь недбалості? Чи не послабив командор вимог, не забув чого—не—будь?

Лікар взяв зі столу красиву кістяну дрібничку і, вертячи її в пальцях, подивився на слідчого знизу вгору:

— Можливо, він і послабив вимоги. В усякому разі, це можна припустити. Але попереджаю вас: я завжди погано розумів командора. Надто ми різні люди.

“Це я збагнув і без твоїх слів”, — подумав слідчий. Лише тепер він визначив, чим так пахне в кімнаті, — жіночими духами “Галактика”. Він промовив, піднімаючись, попередньо загадавши, що мусить відповісти лікар.

— Сьогодні повторно передають балет “Вега”. Скоро початок. Не буду вам заважати.

— Що ж, подивлюся його, — усміхнувся лікар. — Якщо хочете, залишайтеся з нами.

“Він сказав “з нами”, — відзначив слідчий. Відповідь майже повністю співпадала з загаданою, і Павло Петрович не без задоволення подумав, що все—таки навчився розуміти людей.

— На все добре! — сказав на прощання і в думці відповів замість лікаря: “Бувайте здоровенькі!”

— Бувайте здоровенькі! — підвівся лікар, щоб провести гостя.

Павло Петрович уявив, як ось так само просто, всупереч наказу командора, цей епікуреець—життєлюб зайшов у каюту Семенова, щоб лікувати його або померти з ним.

Освітився пульт керування гравільота. Попливли на ньому смуги, плями. А Павло Петрович все ще думав про лікаря, знову й знову пригадуючи його сильні добрі руки і пахощі духів, намагаючись заглушити цими спогадами біль, що наростав у серці. Слідчий уже знав, що не вдасться надовго відстрочити його, що доведеться думати про двох людей, з якими він зв’язаний, — про дружину і командора Кантова, чию провину можна вважати доведеною. І якщо семеро інших слідчих не подадуть Раді ніяких фактів, котрі б по—новому освітили цю справу, то Рада змушена буде прийняти рішення.

Маючи дозвіл головного лікаря, Петро залишив базу Медцентру і полетів до медмістечка, розміщеного на Землі. Йому здавалося, що й вітер тут стогне, як хворий.

Приземлився він біля прозорого паралелепіпеда центральної наземної лабораторії, пройшов через кілька дверей—фільтрів і опинився в першому залі. Сюди з клінік по автоматичних лініях надходили на аналізи культури мікробів, сортувалися, робилися посіви. Блищали вусики—термометри на термостатах, тихо дзижчали ультрацентрифуги, клацали ножі автомікротомів, нарізаючи тоненькі плівки на ще тонші.