— Хіба ви цього не знали?

— Знав, звичайно, — вперто продовжував Рам. — Але мені спало на думку інше.

— Я зрозумів. Позірна марність нашого польоту?

— Так! Ще до винайдення і спорудження «Теллура» пішли звичайні ракетні зорельоти на Фомальгаут, Капеллу і Арктур. Фомальгаутська експедиція очікується через два роки — вже минуло п’ятдесят. Але з Арктура й Капелли кораблі прийдуть ще через сорок-п’ятдесят років: адже до цих зірок дванадцять і чотирнадцять парсеків. А зараз уже будують пульсаційні кораблі, котрі можуть опинитися на Арктурі за одну пульсацію. За той час, поки ми здійснимо свій політ, люди остаточно переможуть час, або простір, якщо хочете. Тоді наші земні кораблі опиняться набагато далі від нас, а ми повернемося з вантажем застарілих і непотрібних знань…

— Ми пішли з Землі, як відходять з життя померлі, — повільно сказав Мут Анг, — і повернемося відсталими в розвитку, з пережитками минулого.

— Про це я й подумав!

— Ви праві й глибоко не праві. Розвиток знань, накопичення досвіду, дослідження бездонного космосу мають бути безперервними. Інакше порушаться закони розвитку, котрий завжди нерівномірний і суперечливий. Уявіть, що стародавні природознавці, що видаються нам наївними, стали б очікувати, ну, скажімо, винайдення сучасних квантових мікроскопів! Або землероби і будівничі далекого минулого, що щедро полили нашу планету своїм потом, стали б чекати на автоматичні машини і… так і не вийшли б із сирих землянок, харчуючись крихтами, що їх наділяла природа!

Карі Рам дзвінко розсміявся. Мут Анг продовжував без посмішки:

— Ми так само покликані виконати свій обов’язок, як і кожен член суспільства. За те, що ми першими доторкнемося до небачених ще глибин космосу, ми померли на сімсот років. Ті, хто залишився на Землі, щоб користуватися всією радістю земного життя, ніколи не відчувають величних почуттів людини, що зазирнула в таємниці розвитку Всесвіту. І так усе. Але повернення… Ви дарма побоюєтесь майбутнього. В кожному етапі своєї історії людство у чомусь поверталося назад, незважаючи на загальне сходження за законом спірального розвитку. Кожне століття мало свої неповторні особливості і разом з тим спільні усім риси… Хто може сказати, можливо, та крихта знання, що ми доправимо на нашу планету, послужить новому злетові науки, покращенню життя людини. Та й ми самі повернемося з глибини минулого, але принесемо новим людям наші життя й серця, віддані майбутньому. Хіба ми прийдемо чужими? Хіба може виявитися чужим той, хто служить в повну міру сил? Адже людина — це не лише сума знань, але й щонайскладніша архітектура почуттів, а в цьому ми, що відчули всю складність довгого шляху через космос, не виявимося гіршими від тих, майбутніх… — Мут Анг помовчав і зовсім іншим, насмішкуватим тоном закінчив: — Не знаю, як вам, а мені так цікаво зазирнути в майбутнє, що заради цього одного…

— Можна тимчасово померти для Землі! — вигукнув астронавігатор.

Командир «Теллура» кивнув головою.

— Ідіть мийтеся, їжте, наступна пульсація вже скоро! Тей, ви чому повернулися?

Помічник командира стенув плечима.

— Хочеться якнайшвидше взнати шлях, прокладений приладами. Я готовий змінити вас.

І без подальших слів астрофізик натиснув кнопку в середині пульта. Увігнута полірована кришка безгучно відсунулася, і з глибини приладу піднялася скручена спіраллю стрічка сріблястого металу. Її пронизував тонкий чорний стержень, що означав шлях корабля. Мов коштовне каміння, горіли на спіралі крихітні вогники — зорі різних спектральних класів, повз котрі йшов шлях «Теллура». Стрілки незліченних циферблатів почали хоровод майже осмислених рухів. Це обчислювальні машини урівноважували пряму лінію наступної пульсації так, щоб прокласти її в якомога більшому віддаленні від зірок, темних хмар і туманностей світного газу, котрі могли приховувати ще невідомі небесні тіла.

Захоплений роботою, Тей Ерон не помітив, як проминуло кілька мовчазних годин. Велетенський зореліт продовжував свій біг у чорну порожнечу простору. Товариші астрофізика тихо сиділи в глибині напівкруглої канапи, поблизу від масивних потрійних дверей, що ізолювали пост управління від інших приміщень корабля.

Веселий дзвін маленьких дзвіночків сигналізував про закінчення обчислень. Командир зорельота повільно підійшов до пультів.

— Вдало! Друга пульсація може бути майже втричі довшою від першої…

— Ні, тут тридцятивідсоткова невизначеність! — Тей показав на кінцевий відтинок чорного стержня, що ледь помітно вібрував у такт коливанням пов’язаних з ним стрілок.

— Так, повна визначеність — п’ятдесят сім парсеків. Відкинемо п’ять на можливість прихованих помилок — п’ятдесят два. Готуйте пульсацію.

Знову перевірялися всі незліченні механізми і зв’язки корабля. Мут Анг з’єднався з каютами, де знаходилися занурені в сон решта п’ять членів екіпажу «Теллура».

Автомати фізіологічного спостереження відзначили, що організми сплячих у нормальному стані. Тоді командир увімкнув захисне поле навколо житлових приміщень корабля. На матових панелях лівої стіни побігли червоні струмені — потоки газу в схованих позаду них трубках.

— Пора? — трохи хмурячись, спитав командира Тей Ерон.

Той кивнув. Троє чергових мовчки опустилися в глибокі крісла, закріплюючи себе в них повітряними потоками. Коли був застебнутий останній гачок, кожен дістав зі скриньки в лівому бильці прилад для впорскування, готовий до застосування.

— Отож, ще на півтораста років земного життя! — сказав Карі Рам, приклавши апарат до оголеної руки.

Мут Анг зірко подивився на нього. Очі юнака світилися легкою насмішкою, властивою здоровій і цілком врівноваженій людині. Командир почекав, поки його товариші відкинулися в кріслах і заплющили очі, впадаючи в несвідомий стан. Тоді він увімкнув важельки на маленькій коробочці біля свого коліна. Безшумно і невідворотно, мов сама доля, опустилися зі стелі масивні ковпаки. За хвилину до цього Мут Анг увімкнув механічних роботів, що керували пульсацією і захисним полем. Під ковпаком у слабкому світлі блакитнуватого нічника командир прочитав покази контрольних приладів і лише після цього приспав себе…

Зореліт вийшов з четвертої пульсації. Тепер загадкове світило — мета польоту — виросло на екранах правого, «північного» боку до розмірів Сонця, видимого з Меркурія.

Колосальна зірка з рідкісного класу «темних» вуглецевих зір була піддана детальному вивченню. «Теллур» ішов на субсвітловій швидкості на відстані менш ніж чотирьох парсеків від гігантської тьмяної зорі КНТ8008, ледь видимої з Землі навіть у потужні телескопи. Подібні зірки — їх поперечник дорівнював ста п’ятдесяти — ста сімдесяти діаметрам нашого Сонця — відрізнялися багатством вуглецю у своїх атмосферах. При температурі в дві-три тисячі градусів атоми вуглецю сполучалися в особливі молекули-ланцюжки, з трьох атомів кожен. Атмосфера зорі з такими молекулами затримувала випромінювання фіолетової частини спектра, і світло гіганта було дуже слабким порівняно з його розмірами.