Сабатьє зрозумів настрій Фесора. Нез’ясований відступ від інстинкту, цього закону природи, для Фесора був таким же нестерпним, як для астронома незрозумілі збурення в русі небесних світил. Тепер гармонія космосу й душі Фесора була відновлена. Немов важкий тягар упав з його плечей. Фесор став компанійським і навіть запропонував показати, як він ловить комах.

— Я підтинаю стебла одного чагарника, з якого крапля за краплею витікає своєрідний клей, він і є принадою для різних комах. Та ось ви самі побачите.

Фесор “злітав” у своє гніздо й приніс звідти горщечки та палички, які роздав Сабатьє й Джону. Потім учений показав, як змазувати його клеєм листя, віти і навіть мох, старанно прикриваючи ті місця, де розставлено пастки.

Коли перед вечірнім чаєм усі втрьох прийшли до пасток, Сабатьє відзначив, що вони діють чудово, — змазані листки були густо вкриті найрізноманітнішими комахами.

— Це набагато легше, ніж бігати, як лоша, по галявинах. Та мені це вже й важкувато стає.

Фесор нахилився, витяг з клею якесь сонечко й розчавив його між пальцями. Пальці його вмить забарвилися в яскраво-синій колір.

— Ця фарба яскравістю кольору й стійкістю перевершує анілінові фарби і має одну чудову властивість… А втім, дозвольте поки що не відкривати вам секрету, — сказав він, поміркувавши.

Цього дня Фесор був товариським, як ніколи. Після чаю з медом він запросив гостей до своєї лабораторії на дереві. У лабораторії витяг з невеликого ящика зразки тканин — клаптики завбільшки двадцять на тридцять сантиметрів кожен.

— Ці клаптики, — промовив учений, — зіткані з волокон рослин або вовни тварин. Спробуйте. Ніяка шерсть не зрівняється з цими тканинами, такі вони м’які, міцні й теплі. А втім, у мене є дещо й цікавіше.

І Фесор подав Сабатьє клаптик сірої тканини. Коли Сабатьє поклав тканину на руку, він був вражений. Тканина була така легка й тонка, що здавалось, ніби вона зіткана з павутини.

— Спробуйте-но розірвати її! — усміхаючись сказав Фесор.

Сабатьє спершу обережно потяг тканину, побоюючись, що вона розлізеться від найслабшого натягу. Проте тканина не розірвалась. Тоді він потяг дужче, нарешті рвонув щосили. З таким же успіхом він міг спробувати розірвати залізний лист. Джон також захотів випробувати свою силу, але тканина не піддавалась. І водночас вона була легка й прозора.

— Сам чорт не розірве цієї тканини! — сказав Джон, подаючи клаптик Фесорові.

Очі й губи Фесора усміхались. У своєму довгому балахоні він скидався на алхіміка, Фауста двадцятого століття. Помахавши, мов прапором, тканиною, Фесор сказав:

— Я здивую вас ще більше, коли скажу, що цю тканину виготовив водяний павук. З неї водяні павуки споруджують свої підводні будівлі. Тканина зовсім водонепроникна. Якщо її просочити соком однієї рослини, яку я тут знайшов, вона стане непроникною і для повітря. Непогана була б оболонка для дирижаблів! А як вона зберігає тепло! З цієї тканини ви можете пошити одяг і в ньому сміливо вирушати на Північний полюс, не рискуючи замерзнути.

А оця тканина, — вів далі старий, — продукт особливого виду шовкопрядів. І знаєте, як я добиваюсь, щоб ці істоти (мої учні, як я їх називаю) день у день працювали на мене? Я рятую їх від різноманітних ворогів і годую їх відповідною їжею; так роблять китайці. Я місяцями, роками вивчав повадки й інстинкти цих працьовитих комах і зробив з них чудових трудівників. Ось погляньте на цього павука.

Сабатьє ще першого дня звернув увагу на маленького павука, який намотував павутину на дерев’яну рамку.

— Якби в мене було більше місця, я замовив би цьому ткачеві костюм для себе, і він би зіткав його за міркою без жодного шва. З цієї павутини я робив собі сорочки. Тканину мені виготовляли павуки, а нитки — шовкопряди.

— Але як ви цього добилися?

— Спостереженням і терпінням… Решта зразків тканин зроблені з волокон різних рослин, і всі вони дуже міцні. Щоб волокна цих рослин були м’якими, я їх довго розминаю, потім кладу в воду з якимось дубителем, і від цього вони стають ще ніжніші. Я знайшов і дикі коноплі з тієї ж родини, що росте в Індії. Якщо волокна конопель вимочити в дубителі, вони також стають дуже міцними.

У Фесора ніби прорвалась гребля мовчання. Він ладен був говорити всю ніч про нові, зовсім невідомі цивілізованим людям матеріали, про дивовижні барвники, тканини, про чудодійні соки невідомих рослин і про павуків — про павуків найбільше. Фесор говорив про них мов поет. Але Сабатьє уже не міг слухати. Не можна було за один вечір засвоїти й перетравити все те, що Фесор узнав і відкрив за п’ятнадцять років життя, кожна година якого була присвячена наполегливій дослідницькій праці. Нарешті сто рий відпустив своїх гостей, сказавши їм на прощання загадкову фразу: