Шрифт:
Вігіла підняла руку, привертаючи увагу.
– Хочу зауважити, – уточнила вона, – що випадок з Розою спірний. Невідомо, що служило охоронною оболонкою: тернова огорожа, зачарований замок чи аура сотні мешканців замку, які заснули разом із її високістю Каніною. Втім, це не має особливого значення. У вас чудова пам'ять, бароне. До чого ви хилите?
– Кришталева труна відкрилася, коли князь Елоїз уп'яте вдарив у віко кулаком. Летаргію Рози перервав поцілунок Жозефа Бехларена і цівка крові, що стекла з подряпаного чола маркграфа на губи дами. Грехема вивело з каталепсії… е-е… Генрієтто, нагадайте!
– Входження Фавна у знак Тризубця, обтяжене місячним затемненням. Надзвичайно рідкісне поєднання; це я кажу вам як мантиса.
– Так от, у всіх зазначених випадках захисна броня мала вразливе місце, заздалегідь призначене для оперативного відкриття. Двері темниці, навіть найміцніші, передбачають наявність ключа. Чи існує ключ від медальйона? Ви боїтеся ламати броню намоленості – а чи не можна ввійти всередину без насильства? Огледітися, оцінити ситуацію…
Гросмейстер Ефраїм пожвавішав, але майже відразу згас.
– Мій батько напевно передбачив «ключик», як ви зболили висловитися! Більше того, я чудово пам'ятаю, що герцог відкривав медальйон… Правда, він одразу усамітнювався в особистих покоях і нікого не бажав бачити. Ключ був, але вони обидва давно мертві: Бруно Клофелінг і Губерт д'Естрем'єр… Медальйон теж повинен був упокоїтися разом з герцогом, а не збирати намоленість роками, перетворюючи броню на незламну цитадель. Сподіваюся, серія експериментів дозволить відновити спосіб ненасильницького розкриття…
– А ви, пане? – перервав барон некроманта, обернувшись до похмурого Рене. – Ви чотири роки провели в Майораті, носячи медальйон на шиї! Невже у вас немає навіть припущень, чим можна розкрити крепундию?!
Горбань заперечно похитав головою.
– Це не зуб, – сказав Чорний Аспід-невдаха. – Я помилявся. Це, якщо хочете, серце. Я не вмію розкривати серця.
SPATIUM XXIIСходження в темряву або Житіє Рене Кугута, пульпідора й ідеаліста(Частина II)
Рік навчання в сержанта Рузеля не минув даремно. Наприкінці цього терміну молодий пульпідор надіслав прохання в канцелярію Ордену й незабаром отримав відповідь. «Пана претендента» запрошували до столиці для проходження вступних випробувань. До випробувань Кугут був готовий, як юний антекурсор – до «лабіринту препон» у таборі «футурус беллатор», де невігласам давали скуштувати смак армійського життя. Тільки табору «майбутніх воїнів» – для захоплених шмаркачів, що хизуються перед однолітками багряними шийними хустками. А Орден Зорі – це серйозно. Це – для дорослих. Рівновага ідеалів, фундамент цивілізації…
Це вам не по галявині під барабан марширувати!
Батьки від рішення сина вжахнулися. Напевно, вони прокляли б непутящого впертюха, якби не володіли обоє дещицею вільної мани і не побоювалися, що прокляття збудеться. Намагалися відговорити, але коса найшла на камінь. Батько було заїкнувся матері щодо «перебіситься, за розум візьметься…» – і прикусив язика. Минулого разу та сама фраза відгукнулася горбом. Борони, Вічний Мандрівцю, наврочити двічі!
Першу битву – з родиною – Рене виграв легко і виїхав до столиці. Де незабаром виграв і другу битву: з успіхом пройшов випробування. Випробувань було два: співбесіди на знання Заповіту і кваліфікаційні двобої. Заповіт Кугут знав напам'ять, а наука відставного сержанта й фамільний ректрактор, збільшений до граничного розміру, стали в пригоді. Загадкова зброя наводила на суперників острах, і Рене завершив перемогою чотири двобої, поступившись лише в п'ятому: молоденький дворянчик з парою коротких шабель обробив пульпідора, що називається, «під горіх». Але такому майстрові й програти не соромно! Головне, Рене набрав необхідну суму балів, і наступного дня вже складав присягу на вірність Ордену.
Поки що – на рік.
А якщо за рік він не передумає і буде посвячений у лицарі – отоді…
Рене не передумав, прийнявши присвяту напередодні чергового високосного квесту. Весь попередній рік він удосконалювався в мистецтві володіння зброєю, брав участь у диспутах про вихідну опозицію Світла з Темрявою, а також старанно вивчав історію Ордену й «Максими» Хендрика Землича, двоєдиного магістра. Якщо в ратній справі, диспутах та історії Рене був цілком успішним, то з «Максимами» справа йшла туго. Боротьба і єдність чорно-білих протилежностей, з яких народжується світова палітра кольорів – добре. Але філолофсько-семантичні пасажі з посиланнями на безліч карколомних трактатів змушували мізки згортатися в м'ясний рулет.
На щастя, для посвяти в лицарі вистачало загального знайомства з «Максимами».
За три місяці до того, як церемоніальний клинок комтура, виблискуючи позолотою, торкнувся його плеча, Рене подав заявку на включення в загін квесторів сезону. Усе складалося надзвичайно вдало: Майоратом правив Білий Голуб, а у квест, відповідно, набиралися лицарі Вечірньої Зорі. Особливо ж рішення пульпідора зміцніло після листа, отриманого з дому. Зокрема, там повідомлялося, що красуня Вероніка, не дочекавшись принца на чорному коні, поквапом вискочила заміж за пухлощокого Вахлека Стумпа, сина міського скарбника.
Коли назавтра після посвяти комтур оголосив список квесторів, у фіналі пролунало прізвище Кугута. Рене ледь стримався, щоб не закричати від захвату: свіжоспеченому воїнові Темряви ніяк не личило репетувати у строю. Він їде в бойовий похід!
За славою?
Звичайно!
Сам похід пройшов, як у тумані. Рене запам'ятав тільки бійку в дворі Цитаделі, коли він підсік ретрактором ноги здорованя в молочно-блискучих латах, зірвавши з його шиї жаданий амулет. Тут усе й скінчилося. Рене побачив, що білі похмуро бредуть геть із двору, а чорні схилили коліна. Перед ким? Він розгублено озирнувся. Овал Небес! Соратники стояли на колінах перед ним!