Шрифт:
Напевно, наслідки роботи з медальйоном.
– Зараз, на швидку руку, я не хотів би приймати необачних рішень. Тому пропоную повернути медальйон нашому другові Аспідові, після чого ви, пане, повернетеся в Майорат. Квестори в їхньому нинішньому стані навряд чи зможуть продовжити квест, а про успішне завершення й воцаріння Білого Голуба немає й мови. Тим більше, що пан барон їх заарештує, а арештанти у квести не ходять.
– Що далі? – без особливого ентузіазму поцікавився пульпідор.
– Далі? Гадаю, капітул Ордену Зорі завізує переконливу перемогу темних ідеалів, поставить собі в заслугу порятунок цивілізації… гм-м… – Фрося гмикнув з убивчою іронією. – До порятунку нам далеко, але капітулу про це знати не обов'язково. Головне: ваше правління, мій любий Аспіде, триватиме ще чотири роки. А ви, не в службу, а в дружбу, користуючись владою, забезпечите мені та ряду моїх колег прямий доступ до медальйона. Спільними зусиллями, ретельно вивчивши ситуацію, що склалася…
– Я не повернуся в Майорат.
– Перестаньте вередувати! Мова йде не про ваше бажання. Ми говоримо про речі значно серйозніші, ніж примхи молодого чоловіка!
– Я не повернуся в Майорат.
– Може, білі будуть зговірливіші? – втрутився діловитий і, як завжди, заповзятливий барон. – Якщо ми передамо медальйон їм, забезпечивши проникнення на територію Майорату й подальшу перемогу, майбутній Білий Голуб… Я маю на увазі, мій племінник… Він дасть згоду на доступ до реліквії…
Спіймавши сповнений ненависті погляд горбаня, барон затнувся й замовк.
– Беру свої слова назад, – за хвилину повідомив він. – Якщо мій племінник уночі кидається на любимого дядька з ножем… та й ви, Рене… Перепрошую. Я іноді буваю надто прямолінійний. Служба. Ще раз вибачте.
Гросмейстер припинив чухатися й невесело зітхнув.
– Із цими живими суцільні проблеми… Амбіції, погляди, принципи! Не те, що старий добрий небіжчик! – ніяких амбіцій, ніяких принципів…
– Я теж проти повернення медальйона в Майорат, – сказав, підійшовши, Фернан Терц.
Профос не чухався, але весь час пригладжував волосся, розчісував його пальцями, поправляв на скронях і ніяк не міг задовольнитися результатом. Втім, незважаючи на нервовість рухів, голос Терца звучав рівно.
– Я обіцяв молодому чоловікові, що Дозор Сімох забере останки Хендрики Землич, намолені, чи ні, й зробить усе можливе для порятунку. Не для вивчення, а для порятунку. Я тримаю своє слово. І надто добре знаю, наскільки «ряд колег» здатен захопитися «ретельним вивченням ситуації». Гросмейстере, вас я не маю на увазі.
Вклонившись некроманту, колишній стряпчий зробив крок до горбаня.
– Пане Кугут, ви розумієте, що в нашому випадку порятунком виявиться загибель омфалоса? Смерть давно померлої жінки, остаточна й безповоротна? Якби ми знайшли спосіб знищити без наслідків броню намоленості, я перший наполягав би на припиненні існування цього артефакта. Мертві повинні лежати в могилах, при всій моїй повазі до мистецтва некромантії. Мерці іноді починають вести занадто бадьорий спосіб життя – але мрець, виставлений на загальний огляд, мрець як об'єкт поклоніння… Пам'ятаєте Карійський Мавзолей, де служили молебні муміям сатрапа Мавсола і його сестри-дружини Артемії? Чим це скінчилося для нещасних Карій? Я проти.
– Гаразд, – погодився гросмейстер. Із гримаси, що спотворила Фросине обличчя, було зрозуміло: нічого доброго він не бачить. – Ваші пропозиції, пані та панове? Врахуйте, після бійки на перехресті наш чудесний медальйон перейшов до активної фази. Пуп Землі «усвідомив» пік високосного циклу; зараз він не сприймає нікого й нічого, крім квесту і квесторів. Залишимо ми юних шибайголів під замком, відвеземо в Реттію, на край світу – реальність у їхньому сприйнятті викривлена впливом реліквії. Чорно-білим, категоричним імперативом. І залишиться викривленою до завершення циклу, коли Омфалос заспокоїться і скотиться в пасивну фазу очікування. Тому я й пропонував спершу завершити цикл…
– Ви – мудра людина, гросмейстере. Але я не готовий прийняти вашу мудрість, – профос сперся на поруччя, вдивляючись у морок, що вже рідшав. – Знаєте, чому? Я і Хендрика Землич – у нас забагато спільного… Сьогодні ви розповідали пані вігілі про мене й доцента Кручека з його теорією «антимани» …
– Так, – кивнув Ефраїм. – Я вже тоді припускав, що ви, пане блокатор, – діючий семант, як інші ваші колеги. Я тільки не знав, як ви цього домоглися.
– Нічого. Гадаю, ще рік-два, і механізм блокації стане загальновідомим. Таємниця Петруччіо, дурненької маріонетки в театрі ляльок.
Фернан Терц примружився.
– Загальновідомий, сказав я. Але не загальнодоступний.
* * *
Вас коли-небудь саджали у в'язницю? Ні? Дивно, а по вас і не скажеш… Що кажете? Сім років – не термін? Це дивлячись звідки рахувати. Якщо з веранди затишного будиночка в кадавральні – може, й не термін. А якщо з темниці-одиночки, сліпо втупившись у руновані ґрати віконця…
Через ґрати воно довше рахується.
У «Чарівність» – сумнозвісну в'язницю для чарівників-злочинців – потрапив одного разу бойовий маг Климент Болиголов. За що? Не має значення. Хочете уточнити, пані? За напад на суддю під час змагань големонстрів? За навчання дівчини-діббука бойової магії? Схиляю голову перед вашою поінформованістю. Все-таки минуло чверть століття…