— Як же я можу це забути, міс Степлтон! Мені небайдужа доля мого друга, сера Генрі. Скажіть мені, чому ви так наполягали на його від’їзді до Лондона?

— Жіноча примха, докторе Ватсон! Коли ми з вами познайомимося ближче, ви переконаєтеся, що я не завжди можу пояснити свої слова та вчинки.

— Ні, ні! Я пам’ятаю, який у вас був схвильований голос, я пам’ятаю ваші очі. Міс Степлтон, будьте відверті зі мною, прошу вас! Щойно я тут опинився, як відразу відчув, що навколо мене скупчуються якісь примари. Ходиш немов по Ґрімпенській твані: ось-ось загрузнеш з головою на одній з цих зелених галявин, і ніхто не допоможе тобі звідти вибратися. Поясніть, на що ви натякали, і я передам ваше застереження серові Генрі.

Тінь нерішучості майнула на обличчі міс Степлтон, але не минуло й секунди, як її погляд став знову суворим, і вона відповіла мені:

— Ви надаєте занадто великої ваги моїм словам, докторе Ватсон. Смерть сера Чарльза приголомшила нас із братом. Ми часто зустрічалися з покійним, оскільки найбільше він полюбляв прогулюватися цією стежкою, що веде до нашого будинку. Легенда про прокляття, яке тяжіє над родом Баскервілів, пригнічувала сера Чарльза, і коли сталася катастрофа, я зрозуміла, що його побоювання не були безпідставними. Тепер мене дуже турбує приїзд спадкоємця сера Чарльза, і я вважаю за потрібне попередити його про небезпеку, що йому загрожує. От і все, нічого іншого я не хотіла сказати.

— Але в чому полягає ця небезпека?

— Ви знаєте легенду про собаку?

— Я не вірю в такі нісенітниці!

— А я вірю. Якщо ви маєте хоч якийсь вплив на сера Генрі, відвезіть його звідси. Це фатальне місце для Баскервілів. Світ великий. Чому серові Генрі треба жити саме тут, де йому загрожує небезпека?

— Ось тому він і вирішив тут жити. Такий характер має ця людина, і якщо ви не висловитеся чіткіше, навряд чи мені вдасться його звідси забрати.

— Не можу дати вам докладніших відомостей з тієї простої причини, що я їх не маю.

— Тоді, міс Степлтон, дозвольте поставити вам ще одне питання. Якщо це все, що ви мали сказати мені, чому ж ви боялися, що вас почує брат? Як на мене, тут немає нічого такого, що могло б не сподобатися йому або будь-кому іншому.

— Мій брат дуже не хоче, щоб Баскервіль-Хол стояв пусткою: це зашкодить бідному люду, що живе тут на болотах. Він би страшенно розсердився на мене, якби знав, що я намагаюся якось вплинути на сера Генрі. Але я виконала свій обов’язок і більше нічого не скажу. А тепер мені час іти, бо він шукатиме мене й запідозрить, що я говорила з вами. Прощавайте!

Вона повернулася й незабаром зникла серед валунів, а я, сповнений якихось примарних страхів, попрямував до Баскервіль-Холу.

Від сьогодні я викладатиму хід подій за своїми листами до містера Шерлока Холмса, які лежать зараз переді мною на столі. Вони збереглися повністю, якщо не враховувати одного загубленого аркуша, і передадуть усі мої думки й підозри точніше, ніж я міг би це зробити, покладаючись лише на свою пам’ять, хоча з неї ще й досі не вивітрилися події тих днів.

Баскервіль-Хол, 13 жовтня.

Любий Холмсе!

З моїх попередніх листів і телеграм ви знаєте про все, що сталося останнім часом у цій найбільшій глушині в світі. Що довше тут живеш, то більше в’їдається в душу болотяний сум цих неосяжних просторів, втім, не позбавлених навіть певної похмурої принадності. Варто мені лише вийти на пагорб, і я відчуваю, що сучасна Англія залишається десь там, а замість неї бачиш навколо тільки залишки житла та праці доісторичної людини. Це давно зникле плем’я нагадує про себе всюди: ось його печери, ось могили, ось величезні кам’яні брили, що залишилися там, де, очевидно, були його капища. [11]

Дивлячись на висічені примітивним знаряддям схили пагорбів, на яких темніють ці печери, забуваєш, у якому столітті живеш. Аж ось ніби під низькою аркою однієї з них з’явилася одягнена у звірину шкіру волохата істота і вклала у лук стрілу з крем’яним наконечником. Тоді ви відчули б, що її присутність тут доречніша, ніж ваша. Але найдивніше, що ці люди так густо заселяли тутешні неродючі місця. Я не археолог, але, як на мене, це було аж ніяк не войовниче, а радше пригноблене плем’я, яке задовольнялося тим, від чого відмовлялися інші.

Однак усе це зовсім не стосується мого перебування тут і, ймовірно, анітрохи не цікаве такій суто практичній людині, як ви. Я досі не можу забути вашої байдужості до питання про те, чи рухається Сонце навколо Землі, чи Земля навколо Сонця. Тож перейдімо до фактів, безпосередньо пов’язаних з Генрі Баскервілем.

Останні кілька днів ви не отримували від мене ніяких відомостей з тієї простої причини, що мені не було про що розповідати. Але відтоді сталася одна дивна подія, про яку я згодом вам доповім, а поки що розберемося в інших обставинах, вельми суттєвих у нашій справі.