— Ні, при чому! — вигукнув Генка. — Адже буття визначає свідомість. У пролетаріату одна свідомість, у буржуазії — інша. А інтелігенція — це проміжний прошарок, і він хитається…

Славик образився:

— Виходить, я проміжний прошарок.

— Ти — ні, — примирливо відповів Генка. — Ти вихований при радянській владі. А я кажу про стару інтелігенцію.

Але Зіна Круглова стояла на своєму:

— Ні, я не згодна. У Славика, як і у всякої людини, є свої недоліки, але його інтелігентське походження тут ні при чому. Он Генка пролетарського походження, а недоліків у нього набагато більше.

Генка схопився і заявив, що його обговорення закінчено і нема чого до нього повертатися. Що ж до ролі інтелігенції, то він, Генка, цілком згодний з Мишком. Звичайно, всіх інтелігентів не можна стригти під один гребінець — Славик, наприклад, свій хлопець, — але соціальна суть інтелігенції як проміжного прошарку від цього не міняється.

Тому що Славик образився, Мишко вважав за необхідне роз'яснити свою позицію.

— Я мав на увазі от що, — сказав він. — В чому суть пролетарської психології? В тому, що пролетаріатові нічого втрачати, крім своїх кайданів. А буржуазія має власність, тримається за неї. Тому пролетаріат — за спільну справу, буржуазія — проти спільної справи. Інтелігенція ж серцем за пролетаріат, а своїм становищем зв'язана з панівними класами. От звідси її вагання і хитання. Я, звичайно, маю на увазі не Славка, а взагалі. У Славка цілком пролетарська психологія, але в характері ще є інтелігентська м'якотілість… А втім, я висловлюю свою особисту думку, і справа Славка — брати її до уваги чи не брати…

Самохарактеристики продовжувались. Обговорили вже більшість дітей. Всіх розібрали по справедливості, навіть самого «борця за справедливість» — Бечку Баранова. Про Бечку сказали, що він занадто вже хизується своєю боротьбою за правду. Ця боротьба перетворюється в нього на самоціль, його вже не стільки обурює неправда сама по собі, скільки приваблює поза борця за справедливість. Боротися з неправдою треба для того, щоб викоренити її, а не для того, щоб здобути славу непримиренного борця за справедливість. Мишко, як і всі, брав участь в обговоренні. Але його весь час цікавило одне питання: обговорюватимуть його самого чи ні?

Справа в тому, що вожатого загону, наприклад Колю Севастьянова, ніколи не обговорювали. Цілком зрозуміло — він старший… Тепер вожатим Мишко. Отже, і його не повинні обговорювати. Але, з іншого боку, він не старший, а такий самий комсомолець, як і інші. По суті, тут скоріше не загін, а маленький комсомольський осередок. Якби Коля Севастьянов був тут, то Мишка обговорювали б нарівні з усіма. Як же бути? Особливого бажання обговорюватись у Мишка не було. Він не боявся критики, але вже самий факт його обговорення покаже, що він хоч і вожатий, але все ж несправжній, не такий, як, припустімо, Коля Севастьянов. Однак заборонити обговорювати себе Мишко теж не міг. Це буде недемократично, товариші розцінять це як зазнайство. Добре, нехай вирішують самі. Може, вони й не збираються його обговорювати — адже звикли до того, що вожатий не обговорюється. А якщо навіть вирішать обговорювати, то що поганого можуть про нього сказати? Він був до всіх справедливий, з усіма однаковий. А якщо й вимагав чогось, то на те ж він і керівник.

Але потаємні Мишкові надії не справдилися. Коли закінчилось обговорення, Славик сказав:

— Товариші! Список вичерпаний. Лишився один Мишко. Він вожатий, і вожатого ми, як правило, не обговорюємо. Але Мишко наш товариш, однокласник і член нашого комсомольського осередку. Як ми зробимо? Мишко, твоя думка?

— Нехай товариші самі вирішують, — відповів Мишко не без потаємної надії, що всі стомились і будуть раді на цьому закінчити.

Але більшість висловилася за обговорення. Навіть переважна більшість. Проти був лише один Кит. Йому страшенно хотілося вечеряти. Сказати про це відверто після того, як його тільки що розкритикували за обжерливість, він не міг, а тому запропонував не обговорювати Мишка. Але інші з цим не згодились. Киту лишилося тільки кинути сумний погляд на казанки, що лежали біля погаслого вогнища.

Першою взяла слово Зіна Круглова.

— Я не збиралась говорити про Мишка, — сказала вона, — але мене вразила Мишкова нескромність…

Мишко здивовано подивився на Зіну.

— Так, так, — продовжувала Зіна, — у Мишка спитали, чи треба його обговорювати. Я думала, він скаже: «Звичайно, треба. Чим я відрізняюсь від інших?» Але замість цього, Мишко сказав: «Нехай товариші вирішують». Такою відповіддю Мишко поставив себе в особливе становище, він виділив свою персону з колективу. Це не скромно. Мишкові треба врахувати, що хоч він і вожатий загону, але такий самий комсомолець, як і інші. І не треба ставити себе у виключне становище.

Мишко криво посміхнувся, але в думці визнав справедливість цього звинувачення.

Справді, треба було прямо сказати, щоб обговорювали, і все. А він хотів відкрутитись од обговорення, От як треба зважувати кожне своє слово. Від товаришів нічого не сховаєш.

Потім слово взяв Бечка.

— Ми Мишка знаємо давно, — сказав він, — добре знаємо і його позитивні сторони, і недоліки. Але от ми побачили Мишка в новій ролі — вожатим. Загалом, треба сказати, що він справляється з своїми обов'язками задовільно. Не задається і не фасонить. Але в нього є один великий недолік: він дуже любить секретничати разом з Генкою і Славиком. Це секретничання оддаляє Мишка від колективу, ставить його над колективом. Звичайно, в минулому році Мишко, Генка і Славик відкрили таємницю кортика, але це не означає, що й тепер вони повинні секретничати.

Кит пробурчав:

— Як актив, так обов'язково секретничають! І потім, Мишко потурає деяким особам.

— Кому, наприклад?

— Генці, от кому.

— А…

Мишко підвівся і сказав:

— От що, товариші. Відносно Генки, я думаю, Кит неправий. Я ні для кого не роблю винятку, а для Генки тим більше. Що ж до секретів — у цьому доля правди є. Але скажучесно: без секретів важко обійтися. Згадайте історію з кортиком. Якби я не тримав її в секреті, то нічого б і не знайшов.