Затамувавши подих, стежив Ерг Ноор за маніпуляціями вправних лаборантів. Величезна кількість приладів нагадувала пост управління зорельота, але просторий зал з широкими голубуватими вікнами зразу ж відкидав будь-які думки про космічний корабель.

У центрі кімнати на металевому столі стояла камера з товстих плит руфолюциту — матеріалу, прозорого і для інфрачервоних, і для видимих променів. Павутиння трубок і проводів обплутувало коричневу емаль зорелітного водяного бака, в якому були ув’язнені дві чорні медузи з планети залізної зірки.

Еон Тал, випроставшись, мов на фіззарядці, з безпорадно ввислою, як і раніше, на перев’язі, рукою, здалеку заглядав на барабан самописця, який поволі обертався. На чолі біолога над широкими чорними бровами виступили крапельки поту.

Ерг Ноор облизнув пересохлі губи.

— Нічого. За п’ять років подорожі там лишився самісінький порох, — хрипко зауважив астрольотчик.

— Коли так, то це дуже погано… для Нізи і для мене, — озвався біолог. — Доведеться шукати навпомацки — можливо, багато років, щоб визначити характер ураження.

— Ви все ще гадаєте, що органи, які вбивають здобич, однакові у медуз і в хреста?

— Не тільки я — Грім Шар і всі інші прийшли до такого ж висновку. Але спочатку були найнесподіваніші припущення. Я вважав, що чорний хрест взагалі не має відношення до планети.

— Я теж, пригадуєте, казав вам про це. Мені здавалося, що ця істота — з дискового зорельота і охороняла його. Та коли подумати серйозно, то навіщо охороняти нездоланну фортецю зовні? Спроба відкрити спіралодиск показала безглуздість таких думок.

— Я уявляв собі, що хрест взагалі не живий!

— Робот-автомат, поставлений охороняти зореліт?

— Авжеж! Але тепер, звичайно, я відкинув цю думку. Чорний хрест — це жива істота, породження світу темряви. Очевидно, ці тварюки живуть унизу, на рівнині. Він з’явився з боку “воріт” — проходу між скелями. Медузи легші й рухливіші — це мешканці плоскогір’я, на яке ми сіли. Зв’язок чорного хреста і спіралодиска випадковий, просто наші захисні прилади не торкнулися цього віддаленого куточка рівнини, який завжди лишався в темряві за гігантським диском.

— І ви вважаєте, що вбивчі органи хреста і медуз схожі між собою?

— Звичайно! Ці тварини живуть в однакових умовах, у них повинні бути і схожі органи. Залізна зірка — теплове електричне світило. Вся товста атмосфера планети дуже насичена електрикою. Грім Шар вважає, що тварини вбирали енергію з атмосфери, створюючи згустки на зразок наших кульових блискавок. Пригадайте рух коричневих зірочок по щупальцях медуз.

— І хрест мав щупальця, але не було…

— Просто ніхто не встиг помітити. Але характер ураження — по нервових стовбурах з паралічем відповідного вищого центра — однаковісінький у мене і в Нізи! Це головний доказ і головна надія!

— Надія? — стрепенувся Ерг Ноор.

— Звичайно. Дивіться, — біолог показав на рівну лінію записів приладу, — чутливі електроди, занурені в пастку з медузами, нічого не показують. Чудовиська забралися туди З повним зарядом своєї енергії, яка нікуди не могла подітися з бака після того, як його закрили. Ізоляційний захист космічних харчових судин навряд чи може бути проникним — це не наші легкі біологічні скафандри. Пригадайте, що хрест, який уразив Нізу, не заподіяв вам шкоди. Його ультразвук проник у скафандр вищого захисту, зламавши волю, але уражаючі розряди виявились безсилими. Вони пробили тільки скафандр Нізи так само, як медузи пробили мій.

— Отже, заряд кульових блискавок чи чогось схожого, який увійшов у бак, повинен там лишитись. Але прилади нічого не показують…

— В цьому і є надія. Виходить, медузи не розсипалися в порох. Вони…

— Розумію. Закапсулювались, сховалися в чомусь на зразок кокона.

— Авжеж. Такі пристосування поширені серед живих організмів, змушених переживати несприятливі для існування періоди. Довгі льодяні ночі чорної планети, її страшенні урагани на “сходах” і “заходах” — саме такі періоди. Але оскільки вони порівняно швидко чергуються, то я певен, що медузи можуть швидко інцистуватись і так само швидко виходити з цього стану. Якщо міркування правильне, то ми зможемо досить просто повернути чорних медуз до їх вбивчої життєдіяльності.

— Відновленням температури, атмосфери, освітлення та інших умов чорної планети?

— Так. Усе розраховано і підготовлено. Скоро прибуде Грім Шар. Ми почнемо продувати бак нєоново-киснево-азот-ною сумішшю під тиском три атмосфери. Але спочатку переконаємось…

Еон Тал порадився з двома асистентами. Якась установка почала повільно підповзати до коричневого бака. Передня руфолюцитова плита відсунулась, відкриваючи доступ до небезпечної пастки.

Електроди всередині бака замінились мікродзеркалами з циліндричними освітлювачами. Один з асистентів став за пульт телеуправління. На екрані виникла ввігнута поверхня, вкрита зернистим нальотом, вона тьмяно відбивала промені освітлювача. Це — стінка бака. Плавно поверталося дзеркало. Еон Тал почав: