— Як допоможе ваше вивчення боротьбі з медузами й хрестами в майбутній експедиції!

— Так! Тепер ми знатимемо ворога. Але хіба пошлють експедицію в цей світ ваги і мороку?

— Безсумнівно!

Теплий день північної осені тільки-но почався.

Ерг Ноор ішов без звичайної квапливості, ступаючи босими ногами по м’якій траві. Попереду, на галявині, зелені густі кедри перепліталися з голими кленами, схожими на стовпи ріденького сірого диму. Тут, у заповіднику, людина не втручалася в природу. Своєрідна краса була в безладних заростях високих трав, у їхніх змішаних і суперечливих, приємних і різких пахощах.

Холодна річка перегородила шлях. Ерг Ноор спустився стежкою. Вітрові брижі на пройнятій сонцем прозорій воді здавалися хисткою сіткою хвилястих золотих ліній, накинутою на мерехтливу гальку дна. Непомітні клапті моху і водоростей пропливали у воді, і під ними бігли по дну плямки синіх тіней. За річкою хилилися на вітрі великі лілові дзвіночки. Пахощі вологого лугу і багряного осіннього листя обіцяли людині радість праці, бо у кожного в куточку душі ще жив досвід первісного орача.

Яскрава жовта іволга вмостилася на гілці, глузливо і самовпевнено посвистуючи.

Чисте небо над кедрами посріблилося помахом широкого крила перистих хмар. Ерг Ноор заглибився в пропахлий гіркуватою кедровою хвоєю і смолою сутінок лісу, перетнув його і піднявся на пагорок, витираючи змокрілу непокриту голову. Заповідний гай навколо нервової клініки був неширокий, і Ерг Ноор скоро вийшов на дорогу. Річка наповнювала каскад басейнів з молочного скла. Кілька чоловіків і жінок у купальних костюмах вибігли з-за повороту і помчали дорогою між рядами барвистих квітів. Навряд чи осіння вода була теплою, але бігуни, підбадьорюючи одне одного сміхом і жартами, кинулись у басейн, веселою групою спливаючи вниз по каскаду. Ерг Ноор мимоволі посміхнувся. Десь на місцевому заводі чи на якійсь фермі настав час відпочинку…

Ніколи ще рідна планета не здавалась йому такою чудовою, йому, що провів більшу частину свого життя у тісному зорельоті. Велика вдячність переповнювала Ерга Ноора до всіх людей, до земної природи, до всього, що брало участь у врятуванні його рудого кучерявого астронавігатора — Нізи. Сьогодні вона сама прийшла в сад клініки! Порадившись з лікарями, вони вирішили поїхати разом у полярний невросанаторій. Як тільки вдалося розімкнути паралітичний цеп, усунувши стійке гальмування в корі мозку від розряду щупалець чорного хреста, Ніза стала цілком здоровою. Треба було тільки повернути колишню енергію після такого довгого каталептичного сну. Ніза, жива, здорова Ніза! Ергу Ноору здавалося, що він ніколи не зможе подумати про це без радісного поштовху всередині.

Він побачив самотню жіночу постать, яка швидко простувала йому назустріч від перехрестя дороги. Він пізнав би її серед тисяч інших — Веду Конг. Веду, яка колись так довго полонила його думки, поки не з’ясувалася протилежність їхніх шляхів. Звиклий до діаграм обчислювальних машин, Ерг Ноор уявив собі круту, спрямовану в небо дугу — його поривання — і ширяючий над планетою, спрямований в глибину її минулих століть шлях життя і творчості Веди. Обидві лінії широко розходились, віддаляючись одна від одної.

Знайоме до найменших подробиць обличчя Веди Конг раптом вразило Ерга Ноора своєю схожістю з Нізою. Таке ж вузьке, з широко розставленими очима і високим чолом, з довгими бровами врозліт, з тим же виразом ніжного глузування біля великого рота. Навіть носи в обох, трошки задерті, м’яко закруглені і подовжені, були схожі, наче в сестер. Тільки Веда дивилася завжди прямо і вдумливо, а вперта голівка Нізи Кріт часто в юному запалі задиралася вгору.

— Ви розглядаєте мене? — здивувалася Веда.

Вона подала Ергу Ноору обидві руки, і той притис їх до своїх щік. Веда, здригнувшись, висмикнула руки. Астрольотчик посміхнувся.

— Я хотів подякувати їм, цим рукам, які виходили Нізу… Вона… Я все знаю! Треба було весь час чергувати, і ви відмовились од цікавої експедиції. Два місяці!..

— Не відмовилась, а запізнилась, чекаючи “Тантру”. Все одно було пізно, а потім — вона чудова, ваша Ніза! Ми зовні схожі, але вона — справжня подруга переможцеві космосу і залізних зірок з своїм пориванням у небо і відданістю…

— Ведо!..

— Я не жартую, Ерг! Ви відчуваєте, що тепер не час для жартів? Треба, щоб усе стало зрозуміло.

— Мені й так усе зрозуміло! Але я вдячний вам не за себе — за Нізу…

— Не дякуйте! Мені було б важко, якби ви втратили Нізу…

— Розумію, але не вірю, бо знаю Веду Конг — зовсім непричетну до такого розрахунку. І моя вдячність не минула.

Ерг Ноор погладив молоду жінку по плечу і поклав пальці на згин Вединої руки. Вони йшли поруч пустинною дорогою і мовчали, поки Ерг Ноор не почав знову: