— Рентгеном просвітити важко, надто сильна ізоляція. Доводиться застосовувати складніший спосіб.

Обертання дзеркала відбило дно посудини і на ньому дві білі грудки у формі неправильних куль з ніздрюватою, волокнистою поверхнею. Грудки скидалися на плоди недавно вирощеної породи хлібних дерев, які досягають сімдесяти сантиметрів у поперечнику.

— Приєднайте ТВФ до вектора Грім Шара, — звернувся біолог до помічника.

Як тільки вчений переконався в правильності загальних передбачень, він прибіг до лабораторії. Короткозоро мружачись зовсім не від поганого зору, а за звичкою, Грім Шар оглядав підготовлені апарати. Грім Шар не був схожий на славетного вченого, які, здебільшого, відзначалися солідним виглядом і владністю вдачі. Ерг Ноор пригадав Рен Боза з його сором’язливою хлопчачою зовнішністю, яка так не відповідала величі його розуму.

— Зірвіть закритий шов! — наказав Грім Шар.

Механічна рука зрізала шар твердої емалевої маси, не зрушивши з місця важку кришку. Шланги, з газовою сумішшю підключилися до вентилів. Потужний прожектор інфрачервоних променів замінив залізну зірку.

— Температура… сила тяжіння… тиск… електрична насиченість… — повторював показання приладів асистент, що стежив за ними.

Через півгодини Грім Шар обернувся до астрольотчиків.

— Ходімо в зал відпочинку. Немає можливості вгадати наперед час оживлення цих капсул. Якщо Еон має. рацію, то це станеться скоро. Чергові попередять нас.

Інститут Нервових Струмів був збудований далеко від жилої зони, на околиці заповідного степу. Земля наприкінці літа стала сухою, і вітер линув з особливим шелестом, що проникав у навстіж відчинені вікна разом з легким запахом підсушених сонцем трав.

Троє дослідників у зручних кріслах мовчали, поглядаючії у вікна поверх розлогих дерев на марево далекого горизонту. Час од часу хто-небудь заплющував стомлені очі, але очікування було надто напруженим, щоб задрімати. Цього разу доля не випробовувала терпіння вчених. Не минуло й трьох годин, як спалахнув екран прямого зв’язку. Черговий асистент ледве стримувався.

— Кришка ворушиться!

За одну мить усі троє опинилися в лабораторії.

— Закрийте наглухо руфолюцитову камеру, перевірте герметичність, — розпорядився Грім Шар. — Перенесіть умови планети в камеру.

Легке шипіння потужних насосів, посвистування зрівню-вачів тиску — і всередині прозорої клітки створилась атмосфера світу темряви.

— Збільшіть вологість і насичення електрикою, — вів далі Грім Шар.

Різкий запах озону поплив лабораторією.

Нічого не змінилося. Вчений спохмурнів, обводячи поглядом прилади і намагаючись зміркувати, що ще не зроблено.

— Потрібна темрява! — раптом пролунав чіткий голос Ерга Ноора.

Еон Тал навіть підскочив.

— Як я міг забути! Грім Шар, ви не були на залізній зірці, але я!..

— Поляризуючі віконниці! — замість відповіді сказав учений.

Світло померхло. Лабораторія лишилась освітленою лише вогнями приладів. Асистенти засмикнули пульт шторами, і все поглинув морок. Подекуди ледве мерехтіли цятки самосвітних індикаторів.

Дихання чорної планети війнуло в обличчя астрольотчиків, воскресивши в пам’яті страшні і захоплюючі дні важкої боротьби.

Минуло кілька хвилин мовчання, в якому чулися тільки обережні рухи Еона Тала, що настроював екран для інфрачервоних променів з поляризуючою ширмою, що запобігала відкиданню світла.

Тихий звук і важкий удар — це упала кришка водяного бака всередині руфолюцитової камери. Знайоме блимання коричневих спалахів — це щупальця чорного чудовиська з’явились над краєм бака. Несподіваним стрибком воно підлетіло вгору, простираючись покривалом темряви на всю площу руфолюцитової камери, і вдарилось об прозору стелю. Тисячі коричневих зірочок засяяли по тілу медузи, покривало надулося куполом, наче від повівання знизу, і медуза ткнулася в дно камери зібраними в пучок щупальцями. Такою ж чорною примарою піднялося з бака друге чудовисько, мимохіть вселяючи жах своїми швидкими і беззвучними рухами. Але тут, за міцними стінами дослідної камери, оточені керованими на віддалі приладами, виплодки планети мороку були безсилі.

Прилади вимірювали, фотографували, визначали, викреслювали складні криві, розкладаючи будову чудовиськ на різноманітні фізичні, хімічні та біологічні показники. Розум людини знов складав ці різноякісні дані, опановуючи будову невідомих породжень жаху і підкоряючи їх собі.

Непомітно минали години, і Ерг Ноор усе більше переконувався в перемозі.

Дедалі радіснішим ставав Еон Тал, жвавішали Грім Шар та його молоді асистенти.

Нарешті вчений підійшов до Ерга Ноора.

— Ви можете йти з спокійним серцем. Ми залишимось до кінця дослідження. Я боюсь вмикати видиме світло — тут чорним медузам від нього не сховатись, як на їхній планеті. А вони повинні відповісти на все, що ми хочемо знати.

— І ви будете знати?

— Через три-чотири дні дослідження стане вичерпним для нашого рівня знань. Але вже зараз можна уявити, яка дія паралізуючого пристосування.

— І лікувати Нізу й Еона?

— Звичайно!

Тільки тепер Ерг Ноор відчув, який великий тягар носив він у собі з того чорного дня, дня чи ночі!.. Та чи не все одно! Дика радість наповнила цю завжди стриману людину. Він ледве переборов безглузде бажання підкинути в повітря Грім Шара, обнятії маленького вченого. Ерг Ноор дивувався сам собі, заспокоївся, і через хвилину до нього повернулась звичайна зосередженість.