— Скажи, а районним відділам теж щось перепаде?

— З часом так.

— Н-да, вигідно бути спонсором міліції.

— Абсолютно вигідно. Дивись, куме, обережно. Без своїх штучок. Бо Заруба може бути корисним, а може реально закопати.

— В прямому смислі? В землю?

— В переносному. Якщо в нього не втримаєшся, нормальної роботи в місті точно не знайдеш.

— Дякую, куме. Буду мати на увазі.

— Я тобі це серйозно кажу...

— Так і я серйозно! Все, відбій, справ багато.

Справ у Мельника після розмови зі Скрипником справді виникло багато. Наприклад, зайти до Люди і поцікавитися, чи ціла ще її холодильнику вчорашня почата пляшка горілки. Коли підходив до її вагончика, звідти саме вийшла четвірка Лютого в повному складі. Кожен тримав у руці по літровій пляшці пива. Далеко не відходили — присіли кружка на травичку і, попиваючи пивце, проводжали кожного, хто заходив і виходив, ціпким поглядом.

Принаймні, Мельник відчув такий погляд на собі.

— Драстуйте, Людо!

— Ну?

— Ви хіба забули — вчора я водку тут не допив...

— Ага, забудеш тута, — продавщиця байдуже витягнула холодну пляшку, поставила перед Віталієм. — Забираєте?

— Та хай ще постоїть. Зайвий раз зайду...

— Один чорт зайдете, — „ч” вона вимовляла як м’яке „т”, і виходило „тьорт”. — Ви ж у столовій не їсте.

— О, ви і таке вже знаєте? — Мельник хлюпнув горілки в склянку, випив одним великим ковтком, рішуче закрив її і підсунув до Люди. — Ховайте, бо спокуса велика.

— Так я знаю, шо ви тута охранником. Мені Сєрий, матрос-спасатєль, щось таке сказав сьогодні. Ви тута нас охороняти будете?

— Ну, раз матрос-спасатєль сказав, тоді ясно, що буду.

— І мене?

— Вас, Людо, в першу чергу. Ви мені таке скажіть: тут рибу носять?

— І рибу, і молоко, і яблука, і сир домашній, і кукурудзу. Вам риби треба?

— Так точно.

— Оно пацани на вулиці сидять, бачили?

— З пивом?

— З пивом. Вони сьогодні вже носили рано. Лящиків, карасиків, навіть щуки бувають. Можна з ними договоритися, бо люди розбирають.

— Ви їх знаєте, Людо?

— Одного знаю. Це наш, козубський. Коля Череда, вухатий такий. А ті, думаю, в гості до нього приїхали. Вони вже ціле літо тут крутяться.

— Друзі?

— Чиї?

— Ну, Колині?

— А я знаю? Мені воно надо?

— Та ясно, що вам воно не треба. Де ж вони рибу беруть?

— Де всі — в річці, — знизала вона плечима. — Вона там живе. Плаває.

— Ясно, — кивнув Мельник. — Дайте, я ще ковтну, і ховайте вже пляшку на сьогодні. Завтра ще зайду.

— Бога ради, — продавщиця знову знизала плечима.

Мельник купив у неї сухариків, випив, розірвав пакетик і відправив одного сухарика до рота, захрумкотів. Коли вийшов із вагончика, четвірка далі сиділа і пила пиво. Клаповухий Коля Череда справді вирізнявся серед інших. Значить, лишилося вирахувати, хто з інших двох Кора, а хто — Малий.

Тепер Мельник знав напевне: сьогодні рано гоп-компанія подалася кудись на двох човнах. Потім пацани продавали відпочиваючим рибу. Сидять вони тут ціле літо, причому, швидше за все, не постійно стирчать у друга-Череди, а бувають тут наїздами. Бо не можуть такі орли зависати тут постійно.

Кинувши до рота ще одного сухарика, Мельник повернувся на пляж. По дорозі зустрів ранкову русалку — вона вже відлежала своє на сонці і поверталася додому. Білявка стримано кивнула йому, він відповів таким самим стриманим кивком.

Пізно ввечері Мельник вирішив прогулятися до „Аврори”. Враховуючи вчорашню розмову з Обухівським, вирішив не зайве прихопити пістолет. Начепивши наплічну кобуру, він поклав туди зброю, зверху вдягнув куртку. Від води тягнуло прохолодою, тому чоловік у куртці не особливо кидався в очі, хоча ночі цього серпня після денної спеки стояли задушні.

Нічне життя на „Аврорі” та біля неї било ключем. За столиками на палубі не було вільного місця. Гриміла з динаміків музика, верещали дівки, реготали і беззлобно матюкалися нетверезими голосами чоловіки, в основному — молодь, трошки старша двадцяти років. Хоча Віталій помітив тут і старших відвідувачів. Вони як раз говорили тихо, міцно засіли за столиками в глибині палуби, і могли собі дозволити закусювати: хлопчина-бармен періодично підносив їм загріті в мікрохвильовці сосиски, гарячі бутерброди та піцу. На вигляд все це було підозріле і явно гидотне. Саме те, що може зашкодити організму більше, ніж цигарки та самогонка з сивушними маслами.