— Ваші припущення?

— Дасте ви, нарешті, сказати! — Заруба починав злитися. — Результати медичної експертизи однозначні: довгим гострим предметом Кулакова проштрикнули вже після смерті. Дійшло? Спочатку він помер, а потім його проштрикнули.

— Для чого?

— Отепер ви точно починаєте мене розчаровувати, Віталію. Дізнатися це — ваша робота, я вам за це плачу. Ви не дослухали головного: від чого, по вашому, помер Кулаков насправді?

— Від чого? — як папуга, повторив Мельник.

— Захлинувся водою. Хімічний аналіз води мені дуже добре відомий. Тепер дійшло?

— Тихий Затон?

— Нарешті! Ви, коли мужньо витягали тіло з води, відволіклися на рану в животі. А медицина каже — причиною смерті стала механічна асфіксія, що одночасно супроводжувалася проникненням води в легені потерпілого. Простіше кажучи, його затягли під воду за шию і там душили. Далі — справа техніки. Опергрупа виїхала на Тихий Затон, я попросив двох тутешніх рятувальників, що так само працюють на мене, бути присутніми в якості пойнятих і заодно допомогти при потребі. Знайшли місце, де Кулаков лежав, знайшли сліди волочіння по вологій землі, почали шукати ще — і мій хлопчина знайшов колюна. Хто і для чого штрикнув нещасного після смерті, поняття не маю. Човен, до речі, там же знайшли — на смужки порізаний. Мабуть, тим самим ножем. Ну, то хто з нас правий?

Сліди волочіння.

Кулакова тягнули до води і затягнули під воду.

Вираз подиву, що застиг на обличчі. Він таки справді когось, а швидше — щось побачив. І це його не стільки перелякало, скільки здивувало.

А може, Антон Кулаков не встиг здивуватися, коли Воно...

Знову Воно. Отже, темна вода таки справді ховає щось незрозуміле...

— Відчуваю, Віталію, я дав вам досить інформації для роздуму, — втрутився в думки Мельника Заруба. — На жаль, не можу поки що дати вам новий засіб зв’язку. Технічні проблеми — якось не подумав, що під час пригод у вас уже немає мобільного. Ми це виправимо, думаю, досить скоро. Поки що мушу лишати вас із цією інформацією. Постарайтеся більше не дзвонити з випадкових телефонів і активізуйте дії замість того, аби битися зі шпаною. У мене на території вже п’ята жертва невідомо чого.

Тепер у голосі дзвенів метал. Та й прощальний потиск руки був відчутно сталевим.

Уночі Мельник довго не міг заснути, і не тому, що досі боліли отримані в бою синці. Він по кілька разів прокручував у голові всю інформацію, отриману за останні дні, намагався вибудувати хоча б якійсь логічний ланцюжок, і поки що йому це не вдавалося.

Одна деталь аж ніяк не вписувалася ані в його доводи, ані взагалі в логіку.

Так усе виглядало коли не зовсім типово, то принаймні знайомо та звично з огляду на звичаї дня сьогоднішнього. Є четверо молоденьких відморозків, один із яких до того ж не раз судимий. Інші ще не нюхали нар, хоча не раз, напевне, опинялися на кілька годин у „мавпівнику” райвідділу чи звичайного міліцейського відділення, що лише додавало їм гонору. Один із цієї четвірки — місцевий. Тому дуже добре знає тутешні рибні місця. Пацани вирішують час від часу наїжджати до нього в гості, жерти-пити-засмагати, а заодно трошки піднімати копійку. Для цього треба лише вичистити чужі сітки та екрани, словом — поцупити чужий улов, продати його відпочиваючим, а то й взагалі вивезти в місто і реалізувати там. Проста математика — кілограм лящів тягне сьогодні гривень на вісім, це реально півтора бакси. За раз четвірка натирить рибки кілограмів на десять, коли не більше. Коротше, баксів двадцять за раз вони з води виловлюють.

Хтось може подумати, що це не так багато. В усякому разі за таку суму не вбивають. Але Мельник прекрасно знав — сьогодні вбити чи скалічити людину можуть і за двадцять гривень. Або просто так, заради дурної забави. В усякому разі він особисто переконався, причому останній раз — на власній шкурі: четверо пацанів під проводом свого ватажка Юри Лютого ще не склали ціни людському життю. Тому легко можуть забрати його просто так, задурно. А після того, випиваючи або покурюючи косячок, пригадувати вголос найбільш смачні подробиці розправи і дурнувато ржати при цьому. Лютий — справжній молодий вовк, для якого кілька ходок у зону вийшли не перевихованням, а кількома курсами кримінальної самоосвіти. Через те він такий злий, а приятелі його, включно з сільським парубком Чередою, так само не перевиховаються за гратами. Лиш дорослої злоби набудуть.

Нехай це прозвучить цинічно, та Мельник готовий був відповідати за свої слова і щиро вважав: кожного з них, особливо — Лютого, хіба могила виправить.

Значить, ця компашка успішно трусить чужий улов. Їх застають за цим зайняттям раз — і вони, ймовірно, вбивають свідка. Поки що вбити голими руками ніхто з них не готовий, вогнепальної зброї нема, тому простіше всього — накинутися стадом, завалити, оглушити, затягти у воду і тримати, поки людина не захлинеться. Швидше за все, ідею міг подати Лютик. Просто забити носаками означає відразу підставитися. А так піди доведи, що рибалка не сам потонув. До того ж якщо в кого гарний човен, можна собі забрати.

На користь цього припущення — знову ж таки наявність у компанії Колі Череди. Перша жертва, той самий власник імпортного човна, був не місцевий. Череда знав це, тому дав „добро” на привласнення човна і вільне користування ним. Адже раз ні в кого з місцевих такого примітного човника немає, то в очі він тут кидатися не буде.

Далі можливі варіанти. Перший — цуценятам просто сподобалося вбивати. Вони понюхали крові, їх за це не посадили, і вони відчули азарт. Мельник знав, як це буває, особливо — з такими потенційними відморозками. Тому всіх інших вони могли вбивати просто так, зі спортивного інтересу. Другий — свідків їхньої діяльності справді виходило дуже багато. Як не ховайся, а мужики-рибалки все одно вирахують злодіїв. Тим більше, що почалися вбивства козубських жителів — обидві останніх жертви могли просто впізнати Колю Череду.