— Отже, ти кажеш, що не мав статевих стосунків?

— Не мав, — сухо відповів Тенґо.

Край носа Комацу злегка зморщився.

— Я не сумніваюся у правдивості твоїх слів, але перед тим, як сказати «ні», ти на мить запнувся. Здавалось, начебто вагався. Правда, щось подібне в тобі відбувалося? Я зовсім не збираюся тобі дорікати. А просто хотів би сприйняти це як факт.

Тенґо глянув Комацу прямо в очі.

— Вагання не було. А тільки якесь трохи дивне відчуття. Мовляв, чому вас так цікавить, чи мав я з Фукаері статеві стосунки, чи ні. Ви ж ніколи не втручалися в чуже особисте життя. Скоріше трималися осторонь таких справ.

— Та начебто, — сказав Комацу.

— Тож чому тепер це вас обходить?

— Звичайно, не моя справа, з ким ти спиш і що робить Фукаері. — Комацу почухав пальцем край носа. — Як ти сам відзначав. Але, як відомо, Фукаері виростала в інших, ніж звичайні діти, обставинах. Як би це краще висловити… Кожна її дія породжує певний наслідок.

— Певний наслідок?

— Міркуючи логічно, можна, звісно, сказати, що всяка дія будь-якої людини породжує кінець кінцем певний наслідок, — сказав Комацу. — Але у випадку Фукаері цей наслідок набагато глибший.Вона наділена такою незвичною особливістю. Тому ми повинні знати хоч трохи надійні факти, що стосуються Фукаері.

— Хто конкретно «ми»? — спитав Тенґо. Комацу мав на диво збентежений вигляд.

— Правду кажучи, чи між тобою і Фукаері були статеві стосунки, хотів знати не я, а Ебісуно-сенсей.

— Ебісуно-сенсей також знав, що Фукаері перебувала в моїй квартирі?

— Звичайно. Знав того ж дня, коли вона з'явилася у тебе. Вона докладно повідомляла йому, де перебуває.

— А я цього не знав, — здивувався Тенґо. Адже вона казала, що нікому не повідомляє про місце свого перебування. Однак зараз це вже не мало значення. — Та я не можу цього зрозуміти. Ебісуно-сенсей як її фактичний опікун і захисник за звичних умов, можливо, якось турбувався про неї. Однак у такий непевний час найважливіше питання — чи вона захищена й перебуває у безпечному середовищі. Трудно повірити, що серед турбот сенсея її незайманість стоїть у списку на першому місці.

Комацу скривив губи.

— Так, я добре розумію теперішні обставини. Просто сенсей мене попросив дізнатися при зустрічі з тобою, чи між вами була фізична близькість, чи ні. Тому я тебе й запитав і дістав відповідь — «ні».

— Це правда, що між мною та Фукаері не було фізичної близькості, — дивлячись в очі співрозмовнику, чітко сказав Тенґо. Він не усвідомлював, що бреше.

— Якщо так, то добре. — Комацу взяв у рот сигарету «Marlboro» і, примруживши очі, запалив від сірника. — Це можна зрозуміти.

— Фукаері справді вродлива дівчина, яка привертає до себе увагу людей. Але, як ви самі знаєте, я й так потрапив у халепу. І то не з власної волі. Тож навіщо мені зайвий клопіт? Крім того, я мав жінку для спілкування.

— Зрозуміло, — сказав Комацу. — В цій ситуації ти повівся розумно. І переконливо міркуєш. Так і передам сенсею. Вибач, що поставив таке дивне запитання. Не переймайся цим.

— Та я особливо не переймаюся. Просто здивувався, чому саме тепер виникла така розмова, — сказав Тенґо й зробив коротку паузу. — Комацу-сан, так що ви мені маєте розповісти?

Комацу допив пиво й замовив у бармена віскі із содовою.

— Що ти питимеш? — спитав він Тенґо.

— Те саме, — відповів Тенґо.

Бармен приніс дві високих склянки віскі із содовою.

— Передусім, — сказав Комацу після тривалої мовчанки, — треба якомога швидше розплутати складний вузол становища, в якому ми опинилися. Бо, що не кажи, ми все ще перебуваємо на одному човні. Ми — це нас четверо: ти, я, Фукаері й Ебісуно-сенсей.

— Нічогенька компанія, — сказав Тенґо. Однак Комацу, здається, не відчув у цих словах іронії. Видно, зосередив свою увагу на тому, що мав розповісти.

— Кожен у цій четвірці мав свій намір, коли приєднався до цієї справи, і не обов'язково спрямовував свої зусилля в одному напрямі. Інакше кажучи, не всі в одному ритмі й під однаковим кутом орудували веслами, — сказав Комацу.

— Виходить, що ця компанія не годилася для спільної роботи.

— Мабуть, так можна сказати.

— І стрімка течія понесла човен до водоспаду.

— Стрімка течія понесла човен до водоспаду, — погодився Комацу. — Не буду виправдовуватись, але на початку план був простий. «Повітряна личинка», яку написала Фукаері, а ти переробив, отримала премію молодого автора від літературно-мистецького часопису. Вона успішно продавалася у вигляді книжки. Ми добряче людей надурили. І грошей заробили. Жартома і всерйоз, по-діловому. Такою була наша мета. Та коли Ебісуно-сенсей, її опікун, долучився до цієї справи, вона раптом ускладнилася. Кілька підводних сюжетних ліній переплутались, і течія прискорила свій біг. Та й твоя переробка виявилася набагато досконалішою, ніж я сподівався. Завдяки цьому книжка набула позитивного розголосу й розійшлася з неймовірною швидкістю. І внаслідок цього наш човен віднесло в несподіване місце. Трохи ризиковане.

Тенґо злегка хитнув головою.

— Не трохи ризиковане, а вкрай небезпечне.

— Мабуть, так.

— Не кажіть так, ніби це вас не стосується. Бо хіба не ви придумали цей план і почали його здійснювати?

— Ти маєш рацію. Це я придумав і запустив його. Спочатку все йшло гладко. Та, на жаль, згодом поступово я втратив контроль. Звісно, я відчуваю відповідальність за це. Особливо за те, що втягнув і тебе сюди. Бо, здається, я силоміць тебе вмовив. Тепер нам треба зупинитись і перебудувати свої позиції. Зайві речі викинути і план спростити, як тільки можна. Нам треба визначити, де ми зараз і як нам діяти далі.