О п'ятнадцятій на восьму з'явився Комацу. На ньому поверх тонкого кашмірового светра був твідовий піджак, кашмірове кашне, вовняні штани й замшеві туфлі. Звична зовнішність. Усе високоякісне, добране зі смаком, але вже досить приношене. Цей одяг здавався на ньому незмінною частиною його тіла. Тенґо ніколи не бачив на Комацу чогось абсолютно новенького. Можливо, він спав або валявся на підлозі у щойно купленому костюмі. Може, неодноразово сам прав руками й сушив у тіні. І хоча його одяг був досить приношений і збляклий, Комацу не соромився показуватись у ньому перед людьми з таким виразом обличчя, що, мовляв, зроду одягом не переймається. У всякому разі, так одягнений, він справляв враження досвідченого редактора-ветерана й нікого іншого. Комацу сів навпроти Тенґо й також замовив склянку свіжого пива.

— Здається, у тебе все гаразд, чи не так? — сказав Комацу. — Новий роман успішно пишеться?

— Потроху.

— Це — найголовніше. Письменник росте лише завдяки тому, що не перестає писати. Так само, як гусениця не перестає їсти листя. Як я вже казав, той факт, що ти взявся переробляти «Повітряну личинку», сприятливо вплинув на твою власну творчість. Хіба ні?

Тенґо кивнув.

— Це правда. Мені здається, що завдяки цій роботі я навчився дечого важливого стосовно художнього твору. Став бачити те, чого досі не помічав.

— Не хочу хвалитись, але я добре розумію, що тобі така нагодабула потрібна.

— Але через це я мав не одну неприємність. Ви ж знаєте.

Скрививши губи так, що вони здавалися схожими на серпок місяця-молодика, Комацу загадково всміхнувся.

— За придбання чогось дорогоцінного людина зобов'язана платити. Такий закон у світі.

— Можливо. Однак не вдається розрізнити, що таке дорогоцінна річ, а що плата. Бо вони страшно переплутані між собою.

— Справді у світі все переплутане. Як у телефонній розмові, коли хтось сторонній випадково приєднується до лінії. Так, ти маєш рацію, — сказав Комацу й насупив брови. — До речі, ти знаєш, де зараз перебуває Фукаері?

— Де зараз — не знаю, — добираючи слова, відповів Тенґо.

— Зараз, — багатозначно повторив Комацу.

Тенґо мовчав.

— Але донедавна вона жила у твоїй квартирі, — сказав Комацу. — Так кажуть.

Тенґо кивнув.

— Це правда. Місяців зо три жила в моїй квартирі.

— Три місяці — тривалий час, — сказав Комацу. — Але ти нікому про це не казав.

— Не казав, бо вона просила нікому не казати. Навіть вам.

— Але зараз її там немає.

— Це правда. Коли я перебував у Тікурі, залишивши листа, вона покинула квартиру. І де вона зараз, я не знаю.

Комацу витягнув сигарету й, узявши її у рот, черкнув сірника. Примруженими очима глянув у вічі Тенґо.

— Після того Фукаері вернулася у дім Ебісуно-сенсея. У гори біля станції Футаматао, — сказав він. — Ебісуно-сенсей узяв назад звернення до поліції про її розшук. Бо, мовляв, вона сама кудись поїхала і ніхто її не викрадав. Поліція, мабуть, її допитувала. Чого вона зникла? Де й що робила? Бо, як-не-як, вона неповнолітня. Найближчим часом, можливо, про це в газетах з'являться статті. Що, мовляв, на щастя, знайшлася молода письменниця, яка на довгий час пропала безвісти. Статті з'являться, але, гадаю, не дуже великі. Бо не йдеться про якийсь злочин.

— Мабуть, з'ясується, що вона знайшла притулок у моїй квартирі?

Комацу хитнув головою.

— Та ні. Твого прізвища вона, гадаю, не назве. Бо в неї такий характер. Якщо вона вирішила мовчати, то не скаже нікому — ні поліції, ні військовій жандармерії, ні революційній раді, ні матері Терезі. Так що можеш про це не турбуватися.

— Та я не турбуюся. Я тільки хотів би знати, як розвивалися події.

— У всякому разі, твоє прізвище не виплило на поверхню. Будь спокійний, — сказав Комацу. А тоді його обличчя набрало суворого виразу. — Однак я хотів би запитати тебе про одну річ. Трохи незручну.

— Незручну?

— Так би мовити, особисту.

Тенґо ковтнув пива й поставив склянку на стіл.

— Гаразд. Відповім те, що зможу.

— Ти мав з Фукаері статеві стосунки? Коли вона знайшла притулок у твоїй квартирі. Можеш сказати «так» чи «ні»?

Зробивши паузу, Тенґо хитнув повільно головою.

— Моя відповідь — «ні». Таких стосунків з нею не мав.

Тенґо інтуїтивно вирішив, що в жодному разі не повинен сказати, що сталося між ним і Фукаері тієї грозової ночі. Це була таємниця, якої не можна відкривати. Цього не дозволено розповідати. Крім того, цю подію взагалі не можна назвати статевим актом. Вони обоє тоді не відчували статевого потягу в загальноприйнятому розумінні цього слова.