— Сидіть! — Крапс махнув рукою і надпив з бокала. — Так от!.. Була і протилежна точка зору серед американців першого десятка. Її обстоював Аллен Даллес і його однодумні з Пентагону. Молодший Д., сперечаючись із своїми противниками, твердив, що Америка настільки зміцніла, що ми вже можемо дозволити собі нехтувати застарілими класичними зразками і діяти по-новому, як належить при нашій могутності. Молодший Д. домагався від держдепартаменту і Білого дому відкритої, офіціальної підтримки ЦРУ.

— Сер, я згоден з ним. Правильно. Давно слід було це зробити.

— У ті дні, коли вас схопили, — вів далі «Бізон», — відбулося засідання Національної ради безпеки… першого десятка американців. Центральним питанням на порядку денному стояло наше. На обговорення і затвердження було винесено широку програму. Стратегічну розвідку, сказали ми, треба вести не тільки силами апарату ЦРУ, а й силами працівників державного департаменту, міністерства торгівлі, сільського господарства, військового і морського флоту, авіації, митної урядової комісії, всіма засобами наших військових баз, розкиданих на земній кулі від Аляски до Антарктиди, кожного американця, який живе за кордоном.

— Грандіозно! — захоплено вигукнув Картер. — Я про це мріяв ще п'ять років тому.

— Всі мріяли… Ми запропонували поставити на службу нашій зовнішній політиці тотальну стратегічну розвідку. І обгрунтували її життєву необхідність в момент, коли йде підготовка до захоплення європейського плацдарму. Хто прибере до рук величезний промисловий арсенал Західної Європи, той господарюватиме в усьому світі.

— Правильно! І про це я думав. — Картер швидко закивав головою. — Західна Німеччина, її величезна індустріальна могутність, ресурси Бельгії, Голландії, Австрії, Франції повинні бути поставлені на службу нам. Коротше кажучи, в цій фірмі, як ми називаємо світ, Америка мусить взяти на себе відповідальну роль головного акціонера. Тільки в цьому випадку ми зможемо роздушити Ради і Китай.

Генерал терпеливо, охоче вислухав довгу репліку Картера і був задоволений, що той розуміє його з півслова.

— Так! Ми вже зробили багато. За післявоєнні роки влаштували свої закордонні капіталовкладення. Наші європейські придбання оцінюються у п'ятдесят чотири мільярди. Але це тільки половина справи. Одержавши контрольні пакети акцій, ми дістали можливість диктаторствувати на світовому ринку і нещадно тиснути на Ради економічним пресом. Але це й справді тільки половина справи. Стримувати комунізм можна лише переважаючими силами. А для того, щоб постійно перевершувати противника, треба завжди знати, чим і як він озброєний. Елементарно? На жаль, ця проста істина довгий час була недоступна деяким американцям, навіть з числа першого десятка.

— Сер, невже вони призналися в цьому на засіданні Національної Ради? — почервонівши від гніву, запитав Картер.

— Не тільки признались. Обстоювали з піною на губах. Потрясали конвенціями про міжнародне право. А молодший Д. уперто захищав наше право на тотальну розвідку, на розвідку з «позиції сили», без будь-якого фігового листка. Сутичка була гаряча і довга. Довелося вирішальне слово сказати першому американцю з першого десятка.

— Цікаво, що він сказав? — насторожився Картер.

— Отут я підходжу до головного, про що хотів поговорити з вами. Перший американець сказав твердо і ясно: «Всі засоби оборони добрі, якщо вони гарантують безпеку наших інститутів. Усі засоби розвідки благородні, якщо вони зміцнюють наш спосіб життя». — І ще додав таке: «Я завжди вважав розвідку очима війни, її локатором. Тепер я припас найвищі ордени тим розвідникам, які доставлятимуть з Радянського Союзу важливі дані про його військову і економічну могутність. Мені наплювати, як це буде зроблено, чи порушуватимуться так звані міжнародні правові норми, чи їх будуть обходити. В даному разі до речі пригадати знамените: «Мета виправдовує засоби».

Генерал Крапс узяв бокал, відпив коньяк і через прозоре скло подивився на Картера.

— Плагіат? Ні! Думки передаються навіть на такій відстані, як Вашінгтон — Мюнхен. Не зрозуміло тільки, хто передавав, а хто приймав — я чи він, перший американець.

Генерал супроводив свій дотеп веселим сміхом.

Картер поважливо слухав шефа, з обожуванням вдивлявся в нього і напружено думав: «Чому він до мене такий добрий?»

Крапс суворо перевіряв і контролював працівників свого відділу. Проте суворість не заважала йому бути щедрим на похвалу і ласку. Кожного, хто відзначався, генерал вважав за потрібне похвалити. Нехай пишається тим, що зробив. Гордий працює ретельніше.

Розмовляючи з Картером, Крапс не шкодував дорогого часу і не боявся довірити йому деякі важливі секрети. Довір'я в майбутньому окупається з лихвою.

— У хороший час повернулися ви, Раф. Ми — на коні. Почалася наша епоха. Вислухайте, що я вам скажу, й одразу забудьте!.. Протягом кількох років ми створювали навколо Радянського Союзу і країн його блоку кільце розвідувальних радіолокаційних станцій — у Гренландії, Шотландії, на Алясці, в Ірані, Туреччині, Норвегії, Пакистані. Потрудилися добре. Тепер замало і цього. Обстановка зажадала від нас активнішої розвідки, розвідки, так би мовити, в глибину і висоту. І ми створили такі умови. За нашим замовленням фірма «Локхід» побудувала і вже випробовує спеціальний розвідувальний літак, недоступний ні зенітній артилерії, ні винищувачам. Він здатний без посадки, не боячись, що його можуть збити, перелетіти СРСР од берегів Чорного моря до берегів Льодовитого океану на висоті двадцять тисяч метрів і зафіксувати чутливою апаратурою об'єкти, що нас цікавлять.