Картер все більше й більше веселішав, споглядаючи ці, милі його серцю, картини. Боже мій, як йому потрібно все це бачити, щоб почувати себе повноцінною людиною!

Російський полковник там, в Ужгороді, під час дискусії все це охарактеризував як «ворожі істоти». Що ж ворожого у цих речах?

Кадилак зупинився на гомінливому перехресті Свеавеген і Кунсгаген, біля величезного рекламного щита. Молода жінка, ідеал шведської краси — шовковисто-біле, спадаюче на плечі волосся, голубі, як шхери, очі, сяючі зуби, відкрита посмішка, — заглядала в душу Картера і питала: «Невже ви ще не бачили Інгрід Бергман у новій ролі? — Картер посміхнувся, з зусиллям відриваючи погляд од реклами. — І це теж «ворожа істота»?»

Тоненькі стрункі шведки, одягнені з великим смаком, в архімодних кольорових капелюшках, глибоко насунутих на біляві голівки, темноокі красуні, затягнуті і підтягнуті, що дзвінко вистукують каблучками, лишають позад себе невидиму пахучу доріжку паризьких духів. Шведки, поруч з якими і чудові парижанки, не кажучи вже про американок, виглядали б старомодними, ці сучасні королеви, які заповнювали вулиці Стокгольма, розпалили уяву Картера. Ох, як гульне ж він сьогодні, надолужить утрачене… Навіть у багатій Швеції за долари можна купити якщо не Інгрід Бергман, то добру її копію.

Черговий червоний світлофор, чергова зупинка в потоці машин. У відкрите вікно кадилака ввірвалася запаморочлива хвиля повітря, насиченого пряним запахом добре підсмаженої, добре змолотої кави.

Картер посміхнувся, повернув голову і побачив колоніальну крамницю, двері якої передбачливий господар завжди тримав відчиненими.

Не лишився байдужим до аромату кави і містер Ку. Він підморгнув Картеру.

— Тільки заради цього запаху варто жити! Га?

Коли Шарп вийшов з машини, містер Ку зразу ж запитав:

— Ви, звичайно, здивувалися, що вас зустрів саме я?

— Одверто кажучи, так.

— І погано про мене подумали?

— Ні. Навпаки, я подумав про вас добре.

— Невже?.. Дивно. Про мене мало хто думає добре. Але мене це не обходить. Така служба.

— Сер, мене чекають неприємності? — помовчавши, похмуро запитав Картер.

— Без паніки, Раф! Попереджаю: служба розслідування не займатиметься вами. Така вказівка зверху.

— Чому? А я хотів…

— Ми знаємо все. Не ломіться у відчинені двері.

— Он як! — Камінь, що душив серце Картера, впав.

— Більше того, — вів далі Ку, — шеф, посилаючи мене сюди, попередив, щоб я не здумав, навіть у завуальованій формі, під виглядом дружньої бесіди, вчинити вам допит.

«Боже мій, — подумав Картер. — Я, здається, виходжу з цієї історії біліший од білого».

Навіть над входом у пекло, за свідченням Данте, написано дуже стримане попередження: «Хто йде сюди, облиш усі надії!»

Над входом в Сі-Ай-Ей, над незліченними норами цього заплутаного, недоступного сонячним променям лабіринта, виритого під Європою і Америкою, Азією і Африкою, викарбувано попередження: «Хто йде сюди, забудь, що ти людина».

Дай руку, читачу, зайдемо в таємне з таємних американської розвідки.

Центральне розвідувальне управління США міститься, як указано в багатьох довідкових і телефонних книгах, у Вашінгтоні, на 24-й стріт. Але це не зовсім так. У порівняно невеликому цегляному будинку на 24-й вулиці Вашінгтона міститься лише одна з філій Сі-Ай-Ей, найменш важлива навіть з тих, які мають не засекречену адресу. Та весь штат ЦРУ, його численні конспіративні служби, якими він керує, не вмістилися б і в тисячі таких будинків, як на 24-й стріт.

Керівництво шпигунськими центрами здійснюється з оперативного управління ЦРУ. В системі цього архіважливого управління є архіважливий «Відділ таємних операцій», «Departament of Covert Activities».

Дехто називає його «Departament of Dirty of Tricks» — відділ брудних трюків, а скорочено ДДТ.

Рандольф Картер був співробітником цього відділу. В секретну резиденцію шефа відділу й привів його містер Ку.

Південна Баварія. Заповідні ліси, район стародавніх руїн, старих і підновлених замків, мисливських угідь, лісозахисних і звіроохоронних інститутів, улюблене місце відпочинку Гітлера і деяких високопоставлених осіб окупаційних установ США.

Тут, в одному з замків, що загубився в горах та непрохідних лісах, і оселився Артур Крапс. Він, як і колишній фюрер, майже постійно жив на Баварському привіллі. Залишаючи свою резиденцію тільки тоді, коли цього вимагали «високі державні інтереси США».

Я не можу назвати точної адреси відділу, яким керує генерал Крапс, через те, що він кочує. Вчора генерал міг бути у США, в Ерлінгтоні, штаті Віргінія, по сусідству з Управлінням національної безпеки, завтра — в Західному Берліні, у фронтовому місті, як його називають в Америці, в будинку під номером 170–172, Далем Клейалеє. Післязавтра Крапс може переїхати у Південну Баварію, в який-небудь глухий замок. У недалекому майбутньому, якщо вірити газеті «Нью-Йорк таймс» від 22 червня 1956 року, всі органи ЦРУ будуть сконцентровані в одному центрі, який уже будується біля Хемптона і Макліна в штаті Віргінія. Правда, газета тут же попереджає, що під дахом цього центру зберуться лише ті відділи ЦРУ, яким не протипоказано за умовами конспірації бути разом.