Картер кивнув головою на цей непривабливий «караван і засміявся:

— Дивися, Дороше, живий курилка! Бар-ба-ро-сса!.. А я думав, що німці уже забули цього древнього імператора, який не виправдав їхніх сподівань у війні з росіянами. Дивно! З громом і тріском провалився «план Барбаросса», тягнучи за собою мільйони німців разом з Геббельсом, Гімлером, Гітлером та їхніми генералами. І все-таки Барбаросса не наводить на німців жах.

«Білий» теж засміявся — охоче, на всю губу, голосно.

— А це тому, що в них пам'ять коротка.

І ці слона, і цей збуджений сміх з ледве прихованою злістю підбадьорили Картера. Здається, є контакт.

— Так, пам'ять у них, справді, коротка, — сказав він. — Ще Західний Берлін лежить у руїнах, ще не згнили березові хрести на мільйонах німецьких могил, розкиданих по всьому світу, а нащадки Гітлера, його таємні і нині послідовники мріють про нову могутність, про підводний флот, атомні гармати, ракетну артилерію, про генералів, які стали б на чолі неохрестоносців Європи.

«Білий» з подивом, але не без схвалення глянув на інспектора, хотів щось сказати, та стримався, промовчав.

Картер ясно відчув, що намацав погано захищену, вразливу позицію у круговій обороні дресированої «жаби», і пішов у рішучу атаку.

— Слухай, Дороше, як тобі подобається моя російська мова? Коли б ти не знав, хто я, визнав би мене по мові за росіянина?

— Добре маскуєтеся, містер Хеннеді. Я знаю, хто ви, і все-таки думаю, що ви росіянин.

— Отже, ти вважаєш, що я розмовляю по-російськи, як росіянин? І це тебе не дивує?

— А що ж тут дивного? Хіба мало росіян живуть під чужими прізвищами? Своїх земляків з турецькими, французькими і навіть арабськими прізвищами довелося зустрічати і в Африці, і в Південній Америці, і в Штатах.

— А давно ти зрозумів, що я росіянин з американським прізвищем?

— Одразу, як тільки вас побачив… Ви звідки родом?

— Пермяк, солоні вуха.

— З Уралу, значить. З Ками-ріки. В американця коли перехрестилися?

Картер повільно, дивлячись просто у вічі «Білому», похитав головою.

— Не хрестивсь. І не буду.

— Як же так? Підданство у вас американське?

— Так. Чин американський, а в душі ніколи не піддавався американцям. Був, є і лишуся росіянином.

— Дивні речі кажете, містер Хеннеді. Не розумію, як американці тримають вас на такому високому посту?

— А вони нічого не знають. Оце тільки перед тобою і розкрив душу.

— А чому? Чим я заслужив таке довір'я?

— Себе в тобі побачив.

— Що, що?

— Зрозумів, кажу, що ти такий же, як я.

— Ну, це ви занадто. Який я вам родич?

— Та ти не бійся, Дороше, давай побалакаємо відверто.

— А що тут балакати? Все ясно.

— Ні, друже, не все тобі ясно. Ох, далеко не все!

— І не треба мені ясності. Ні до чого. Поїдемо, містер інспектор, додому.

— Ні, ти повинен знати, Дороше. Для цього я тебе сюди й затягнув. Не їжачся. Знаю, і ти ненавидиш цих… заокеанських глитаїв. Долари в них у грудях, а не серце. Долари — їхній бог і чорт. Заради долара вони залізли в Європу, на Далекий Схід, в Іран і Туреччину. Заради долара і атомну бомбу зробили. В ім'я долара і війну хочуть розпочати. Правильно їх Ради охрестили — паліями. В самісіньке око! Ми з тобою добре знаємо, що так воно й є. Справжні палії! З розбійницьким факелом по всьому світу гасають.

На цю довгу тираду «Білий» відгукнувся спокійною посмішкою.

— Містер Хеннеді, за кого ви мене вважаєте? Я ж не який-небудь дурник.

— Ех, Дороше, Дороше!.. Так тебе скалічили ці глитаї, що ти навіть втратив здатність розбиратися, де червоне, а де чорне. Схаменися, подивись на себе! Хто ти? Що вони з тобою зробили? Чим озброїли? Ти ж не людина, а жаба, нічна істота. Ти здатний тільки вбивати і руйнувати. Та хіба ти один в коледжі? А скільки таких коледжів у так званій зоні американського впливу!

— Містер Хеннеді, даремно розливаєтеся переді мною соловейком. Глухуватий я на вухо, не чую ваших пісень. Зрозуміло? А тепер — їдьмо. Поки що по-доброму прошу — їдьмо!

— Зажди!.. Я не все сказав… Надокучило мені тягнути цю лямку, прислужувати паліям. Хочу плюнути їм у пику, рубанути з розмаху і втекти. Все чекав підхожого випадку. І дочекався!.. На тебе покладаюся. Тільки-но перепливеш кордон і потрапиш на російський Дунай, одразу рушай на прикордонну заставу, вимагай розмови віч-на-віч з начальником державної безпеки. Є в них такий… звуть його «Компетентна особа». Розкажи йому про себе, скажи, що вирішив добровільно перейти до них. А потім скажи таке: майор Хеннеді, працівник американської розвідки, шукає зв'язку з російської розвідкою. Зрозумів?