Старий лісник здалеку відчуває пожежу, не бачачи і не чуючи її. Вітер, птахи, дерева, насторожена тиша, запах лісу допомагають йому. Добрий моряк вгадує наближення бурі задовго до початку. Досвідчений чабан разом із своєю отарою і собаками-сторожами чує обережну вовчу ходу. Острівний житель російського Дунаю чує грізний гул великої води за багато сот кілометрів, коли вона бурхає ще десь на угорській рівнині чи в румунській Добруджі. Сивобородий горець не Попаде зненацька під гірський обвал, не оступиться над прірвою, не стане жертвою зсуву. Льотчик-випробувач довіряє приладам на щиті управління, але не одвертається і від невидимих «приладів»: літак, час, простір, небо, землю він контролює і чуттям.

Офіцер-прикордонник, який вийшов із солдатів, наділений високим почуттям відповідальності за свою службу, талантом слідопита. Він поєднує спостережливість, чуття старого лісника, слух, зіркість, настороженість пастуха і чутливість приладів радара.

Смолярчук ще не став таким прикордонником, йому багато чого бракувало, але він уже твердо знав, яким повинен бути, як нести службу, щоб досягти заповітної мети.

Нести службу!.. Зміст цієї старої армійської формули Смолярчук зрозумів давно, коли ще був рядовим слідопитом. Відбуває повинність той, хто охороняє кордон невміло, без душевного вогника, без кмітливості, хто рахує місяці, тижні, дні, хто береже сили на майбутнє. А той, для кого застава — рідний дім, а кордон — передній край його життя, поприще, де проявляються найкращі людські якості — любов до Батьківщини, розум, відвага, винахідливість, сміливість, душевна зіркість, готовність захищати товариша і боротися з ворогом до останньої краплі крові, — той не просто несе службу. Він живе на повну силу, радуючи і радіючи. Тягнеться до сонця і не заступає світла іншим.

Смолярчуку було хороше на кордоні. Він завжди знав, де і що треба робити, де потрібен солдатам і місцевим жителям і хто потрібен йому. Лише рік тому він приїхав на Дунай, а вже міцно прив'язався до нього, наче тут народився і виріс. Полюбив Дунай, його світанки і вечори, його тумани, весняну повінь, рибалок, плавні, очеретяні нетрі, зимові гніздовища птахів, крики лебедів. Але він міг служити і на Чукотці, на радянсько-американському кордоні, полюбив би протоку Льодовитого океану, тундру, чукчів, морози, північне сяйво.

Катери зійшлися бортами впритул. Смолярчук привітав Дуная Івановича і запросив його до себе. Моториста, який сидів за штурвалом, послав на місце Черепанова.

— Ідіть за мною! — наказав він прикордонникам на другому катері.

Вітер був попутний, а в обличчя летіли бризки. Сонце високо піднялося над Дунаєм, густа тінь од прибережних заростей верби та вільхи вкривала воду.

— Ну, старший, чому ж не питаєш, як я знайшов тебе? І яка на те причина? — запитав Черепанов.

— А чого питати? — стримано посміхнувся Смолярчук. — Якщо причина важлива, сам скажеш, не втерпиш.

— Скажу!.. Сьогодні на світанку, коли я рибалив, по Дунаю пройшла чужа самохідна баржа. Недалеко від острова Тополиного трохи уповільнила хід і скинула, як мені здалося, якийсь вантаж.

— Здалося? — перепитав Смолярчук.

— Так. І тому я не зразу повідомив на заставу. Довелося пірнути і перевірити.

— Ну?

— Виявив металевий контейнер з гвинтовою водонепроникною кришкою.

— Контейнер?.. Великий?.. З чим?

— Не відкривав. І не намагався. Це може зробити тільки підводник з аквалангом. Дозвольте перевірити у повному спорядженні?

— Ні. Треба спочатку доповісти начальству.

— То скажи і мою думку… Скажи, що це важлива закордонна посилка. По неї прийде той, хто живе недалеко. І це буде обов'язково підводник. Майстер своєї справи. Любитель тут нічого не зробить.

— У зоні дії нашої застави немає, крім тебе, жодного підводника, який уміє користуватись аквалангом.

— І все-таки…

— Хто ж цей майстер?

— З прикордонної вишки більше видно землі, води і людей.

— Отже, майстер своєї справи?.. А літня людина, років за п'ятдесят, може бути хорошим підводником?

— Навряд.

— А точніше ти можеш відповісти?

— Можу. Добрі підводники бувають тільки молоді, в усякім разі не старіші за мене. А чому тебе цікавить вік підводника?

— Так… — Смолярчук замовк. Тривога за кордон, за спокій і тишу на Дунаї оволоділа ним. Проте зовні він був спокійний. Загорілі, широкі руки твердо і впевнено стискували штурвал, на смаглявому обличчі жодної тіні напруження, в очах безжурна синява.

Дунай Іванович з цікавістю розглядав надто спокійного начальника застави. Така подія на його ділянці кордону, а він…

— Слухай, друже, тебе, здається, зовсім не турбує моє повідомлення?.. Що збираєшся робити?

— Чому ж не турбує? Я думаю. Доповім начальству, а потім…

Дунай Іванович перебив Смолярчука.

— Старший лейтенанте, я не раз бував у такому ж делікатному становищі, в яке тепер попав ти, і, знаєш, завжди почував себе чудово.

Смолярчук недовірливо глянув на Черепанова. Ні, він не жартує, не посміхається. Серйозний.