— Я теж знаю його, — відповів Алан. — Немало натерпівся від нього, коли він патрулював у Форті. Але чого він так близько підійшов до берега?

— Я скажу вам, чого він тут, — почав я. — Він привіз листа Джеймсу Мору. Тільки чого він не відпливає, коли вручено листа дочці, чого між пагорбами ховається офіцер і чи сам він, над цим слід подумати вам.

— Лист Джеймсу Мору? — ніби сполошився Алан.

— Так, — відповів я.

— Ось воно що. Тоді скажу вам більше, — мовив Алан. — Минулої ночі, коли ви обоє міцно спали, я чув як цей чоловік розмовляв з кимсь по-французьки, потім рипнули двері й зачинились.

— Алан! — вигукнув я. — Ви спали всю ніч, і я свідок цьому.

— Е-е, друже. Ніколи не можна поручитись, спить Алан чи пильнує. Однак справи кепські. Ану покажіть листа.

Я передав йому.

— Катріоно, — заговорив Алан знову, — пробачте мені, люба, але тут ідеться про моє життя, і я зламаю печатку.

— Я сама цього хочу, — підтримала його Катріона.

Він розпечатав листа, перебіг його очима і погрозив кулаком.

— Ах мерзотник! — вигукнув він і, зібгавши папірець, сунув його в кишеню. — Скоріше забираймо свої речі, це місце для мене — погибель, — і він рушив до готелю.

Катріона заговорила першою.

— Він продав вас?

— Продав, люба, — мовив Алан, — але, завдяки вам і Деві, я ще можу обдурити його. Тільки б дістатися до коня.

— Катріона повинна їхати з нами, — сказав я. — Вона не може далі лишатися з цим чоловіком. Ми одружуємось.

У відповідь на мої слова дівчина притисла до себе мою руку.

— Он до чого ви дійшли! — ніби здивувався Алан. — Це найкраще з усього того, що ви коли-небудь робили досі. Мушу вам сказати, дорогі мої, що ви становите чудову пару.

Стежка, якою йшов Алан, привела нас близько до вітряка, де я помітив чоловіка в матроських штанях. Він, певно, стежив за кимсь із-за млина, а ми підійшли до нього ззаду.

— Глядіть, Алан!

— Ш-ш-ш! Покладіться на мене, — зашикав Алан.

Чоловік, безперечно, трохи оглушений рипінням вітряка, не почув нас. Коли ж він обернувся, то ми побачили здоровенного матроса з засмаглим обличчям.

— Сподіваюся, сер, ви говорите по-англійськи? — звернувся до нього Алан.

— Non, monsieur, — відповів той з неймовірно грубим акцентом.

— Non, monsieur, — передражнив його Алан. — Он як навчають вас по-французьки на «Морському коні». Тварюка! Ось тобі шотландський чобіт для твоєї англійської спини!

І, налетівши на матроса, поки той не втік, копирснув його ногою трохи нижче спини так, що бідолашний заорав носом, але враз схопився на ноги і чимдуж дременув за піщані горби. Алан убивчим поглядом дивився йому вслід.

— Мені давно пора ушиватися звідси, — кинув Алан, швидко прямуючи до дверей готелю. Ми рушили за ним.

Сталося так, що коли ми входили в одні двері, то в другі, з протилежного боку, до готелю заходив Джеймс Мор.

— Швидше! — сказав я Катріоні. — Швидше біжіть нагору і збирайте свої речі. Це сцена не для вас.

Джеймс і Алан тим часом зустрілися якраз насередині довгої кімнати. Катріоні довелося пройти повз них, а коли вона вже піднялася на сходах, то, не зупиняючись, обернулася і подивилась вниз. На них варт було глянути. Алан мав дружній, навіть люб'язний вигляд, однак Джеймс відчув у ньому войовничий запал, як, побачивши дим, дізнаються про пожежу, і приготувався зустріти небезпеку. Час був дорогий. Становище Алана, оточеного ворогами в цьому пустельному місці, стривожило б навіть Цезаря. Проте я не помітив у моєму другові якихось змін. Він, як і завжди, не міг обійтися без жарту і насмішки.

— Доброго ранку ще раз, містер Драммонд, — заговорив Алан. — Яка ж у вас до мене справа?

— Надто секретна і довга. Мабуть, краще зайнятися нею після обіду, — стримано відповів Джеймс.

— Я не певен, чи ми зможемо це зробити, — зауважив Алан. — Кажіть зараз або ж ніколи. Я і містер Бальфор одержали записку і збираємося їхати.

В очах Джеймса я помітив здивування, але він стримався.

— Я скажу тільки одно слово, і ви затримаєтесь. Тільки назву цю справу.

— Тоді кажіть, — мовив Алан. — Не бійтеся Давіда.

— Справа така, що зробить нас обох багатими, — знову заговорив Джеймс.

— Невже? — вигукнув Алан.

— Так, сер. Ідеться про скарби Клюні.

— Не може бути! Ви щось дізналися про них? — допитувався Алан.

— Я знаю місце, містер Стюарт, і можу показати його вам.

— Оце так діло! Їй-богу, не шкодую, що приїхав у Дюнкерк. Так, кажете, скарби? Сподіваюся, поділимо порівну?