Оксана підходить.

Се на шубу,

а се на літники, а се на кичку.

Що, правда, гарне? Ми ж ото пішли

аж до купців заморських.

О к с а н а (жваво)

Гарно, гарно!

Та й молодичка з тебе гарна буде!

Ну й потанцюю в тебе на весіллі!

Нехай уже московки не здивують!

Г а н н а

От я люблю, як ти така весела,

а то сидить, похнюпившись, аж сумно.

М а т и

Та звісно, і чого б таки журитись?

Ви люди молоді... у хаті лад...

О к с а н а (підхоплює)

За хатою добро...

Г а н н а (не завважаючи іронії)

Авжеж, сестричко,

якби ти бачила, що там купців

наїхало! І чом ти не пішла

із нами вкупі?

О к с а н а

Я дошити хтіла,

а завтра й я піду по всіх усюдах,

закупимо з тобою всю Москву!

От я собі парчеву кичку справлю!

Степане, можна?

С т е п а н

Чом би ж то не можна?

О к с а н а (плеще в долоні й приспівує)

"Бодай мені такий вік довгий,

як у мене чоловік добрий!.."

М а т и (втішно всміхаючись)

Ну й вигадниця в тебе жінка, синку!

Г а н н а

А як вона мені співала гарно

весільної! Сестричко, заспівай

тієї, як то косу розплітають.

О к с а н а

Не хочу, то сумна, ще знов заплачеш.

Я зараз коровайницею буду

або приданкою — ти тільки слухай:

(Співає дуже голосно, по-сільському).

"Не бійся, матусю, не бійся,

в червоні чобітки обуйся,

щоб твої підківки бряжчали,

щоб наші вороги мовчали!

Гу!"

(Вигукнувши, вискакує на ослін)

Отак приданки скачуть через лавки!

С т е п а н (ловить її й здіймає з ослона)

Ну, ну, Оксано, ти вже щось занадто.

М а т и

Та правда, донечко, почує челядь...

О к с а н а

Овва! Так що ж! Бояриня гуляє!

Давай утнем санжарівки, Ганнусю!

Г а н н а (сміючись)

Та я не вмію!

О к с а н а

Я тебе навчу!

(Крутить Ганну навколо себе, приспівуючи).

"Гуляй, гуляй, господине,

нехай наша журба згине!

Ой чи згине, чи не згине,

гуляй, гуляй, господине!"

Що ж ти. Степане? Помагай співати!

(Залягається сміхом, що згодом переходить у кашель.

С т е п а н тривожно кидається до неї).

V

Степанів садок. Будинок виходить у нього задньою стіною Видко гратчасті вікна терема і піддашок ч сходами Збоку в садку зроблена повіточка садова, вся в зелені та в квітках; у повітці приладновано великий турецький ослін з подушками. З терема по сходах надвірних помалу спускаються м а т и й О к с а н а. Оксану ведуть попід руки д в і с л у ж н и ц і — "сенные девушки".

Оксана у простій широкій хатній сукні, без кички, голова зав'язана на український лад шовковою хусткою. Оксана хвора, очі позападали, але дуже блищать, на щоках хворий рум'янець.

М а т и (пройшовши вперед до повітки,

показує дівчатам на ослін)

Отут бояриню посадовіть

та й можете вертати до роботи.

Дівчата садовлять Оксану і вертаються в терем.

М а т и

Що, донечко, тут, правда ж, придобніше?

Вільніше дихати?

О к с а н а

Вільніше?..

(Схиляється на подушки).

М а т и

Ляж,

ляж, рибонько. Заснути, може, хочеш?

О к с а н а

Так, я б заснула... тільки я боюся...

М а т и

От, хай бог милує! Чого боїшся?

О к с а н а

Та все якесь таке страхіття сниться.

М а т и

Ти помолись до Йосипа святого,

то він всі сни перенесе на добре.

О к с а н а

От відколи я тут, то й сни змінились...

Бувало, там, у батенька, все сниться,

що я літаю. Так, бувало, любо...

А тут не снилось і разу.

М а т и

Бач, любко,

як сниться, що літаєш, то ростеш,