М а т и

Хочеш подивитись

або приміряти?

О к с а н а

Хай трошки згодом.

Щось я втомилася. Та вже ж нікуди

сьогодні не піду, то ще поспію

перевдягтися.

М а т и

До твоєї волі.

Спочинь собі. Та й я піду спочину,

воно й годиться в свято.

(Іде в бічну кімнату).

Г а н н а (що досі сиділа, лузаючи гарбузове насіння)

Ой сестричко,

і нащо ті свята потрібні в світі?

О к с а н а

Ото спитала! Що тобі біг дав?

Г а н н а

Та нудно ж, господи!

О к с а н а

Сидиш, то й нудно.

А ти піди між челядь, погуляй.

Г а н н а

Куди ж се я піду? Яка там челядь?

О к с а н а

А ти хіба товаришок не маєш?

Г а н н а

Товаришок?.. От декого там знаю

з бояришень... Та як до їх ходити?

Матуся вже не здужають, не хочуть

зо мною йти... А ти ще не пізналась

тут з ними... З мамкою сама не хочу,

вона така...

О к с а н а

Чого ж тебе водити?

Уже ж ти не маленька. Йди сама.

Ще й веселіше буде вам без старших.

Г а н н а

Самій не можна по Москві ходити.

О к с а н а

Хіба хто нападе?

Г а н н а

Ні, так, не звичай.

О к с а н а

Ну, вже ті звичаї отут у вас!

Г а н н а

Та й що мені бояришні ті скажуть?

Сидять по теремах, от як і я,

не бачать світа. Що з їх за веселість?

О к с а н а

Чого ж ви сидите? Пішли б укупі

кудись на вигой або в гай над річку

та заспівали б. Я, бувало, дома

годинки в хаті не просиджу святом.

Г а н н а

Ба в тебе дома! Там же не Москва.

Такого тут ізроду не чували, —

співати по гаях!..

О к с а н а

То ти й не знаєш,

як на Вкраїні в нас гуляє челядь?

Г а н н а

Я мало що Вкраїну пам'ятаю,

а Ванька тут уже й вродився.

О к с а н а

Ванька?

Чому ж би не Івась?

Г а н н а

Так тут зовуть,

та й ми вже звикли. Він і сам так звик.

Мене ж матуся тільки та Степан

зовуть іще Ганнусею.

О к с а н а

А як же

ти тута звешся?

Г а н н а

Аннушка.

О к с а н а

Чи ба!

(немов ухваляючи)

"Ганнушка".

Г а н н а (поправляюш)

Ні-бо, "Аннушка", Оксано.

О к с а н а

Не вимовлю. Проте ж воно нічого

і по-московському, хто добре вміє.

А як по-їхньому Оксана буде?

Г а н н а

Аксинья чи Аксюша.

О к с а н а

Щось негарно.

Оксана мовби краще. Ти, Ганнусю,

мене таки Оксаною зови.

Г а н н а (лащиться до Оксани)

Як хочеш, так і зватиму, сестричко.

Я так тебе люблю! Зраділа, боже,

як брат тебе з України привіз!

О к с а н а

Ти ще мене, Ганнусенько, не знаєш,

а може ж, я лиха...

Г а н н а

Ні, ні, ти добра!

Ти, бач, усе до мене: "Погуляй,

забався, не сиди!" А ти б почула,

як інші всі боярині спиняють

своїх сестер та дочок. Їй же богу,

ні за поріг не випустять ніколи.

(Ще більше лащиться)

Оксаночко... ріднесенька... я маю

тебе щось попрохати...

О к с а н а

Що, сестричко?

(Ганна мовчить збентежена)

Хотіла б, може, що з моїх уборів?

Бери, що хочеш. Дам тобі й намисто,

ще й коси у дрібушки заплету,

вберу тебе, неначе гетьманівну.

Г а н н а (смутно)

Та ні, сього матуся не дозволять...

Я не об тім... Я хочу попрохати,

щоб ти... пішла зо мною у садок...

О к с а н а

Ото й всього? Було про що просити.

Ходім хоч зараз.

Г а н н а

Ні, не зараз, потім...

О к с а н а

Коли ти схочеш. Що ж там у садку?

Г а н н а

Та, бач... самій отам в садку сидіти