як ми відкинемось до Дорошенка!

С т е п а н

(робить рух рукою, мов хоче гостеві затулити вуста)

Крий боже, пане-брате, що ти кажеш?

Г і с т ь (схаменувшись)

Так часом зірветься з досади слово...

Найгірше, пане-брате, догорає

оте, що нам не вірять. Мій свояк,

Черненко, знаєш?

(Степан потакує головою).

Так був уклепався,

що ледве-ледве вирвався з душею!

С т е п а н

Черненко? Він, здається, з найвірніших

царевих приятелів.

Г і с т ь

То-то й ба!

А хтось там наклепав при воєводі,

що ніби він послав у Чигирин

листа якогось. От було біди!

Що жінка плакала, в ногах валялась

у воєводи...

С т е п а н (гірко всміхнувшшь)

Є прислів'я, брате:

"Москва сльозам не вірить".

Г і с т ь

Щира правда!

Проте знайшлись такі, що помогли...

С т е п а н

Се хто ж?

Г і с т ь

Побрязкачі.

С т е п а н

Хіба що так.

Мовчання.

Г і с т ь

Вже так, що цупко затягли супоню

на наших боках. А проте є люди,

що не бояться, йдуть, мов на одчай,

бо, сказано, терпець їм увірвався!

(Присунувшись зовсім блізенько до Степана,

говорить пошепки).

Дівчата наші, — декотрі ще вкупі

були з дружиною твоєю в братстві. —

гуртом пошили корогву й послали

у Чигирин... звичайне, крадькома...

Іван, твій шурин, сам її одвозив...

Ніхто не знає ще. Якби дізнались,

то страшно здумати, що б там було!

(Одсунувшись, трохи голосніше).

Отак, як бач, одважуються люди...

(Степан в мовчазній задумі сіпає кінець свою пояса.

Гість устає).

Що ж, пане-брате, то нема надії

полегкості дістати від царя?

С т е п а н (отямившися з задуми, теж устає)

О ні, чому ж, я спробую. От згодом

в царя я буду на малій беседі.

Як буде він під чаркою, то, може,

я догоджу йому, він часом любить

пісень "черкасских" слухати, та жартів,

та всяких теревенів, не без того,

що й тропака звелить потанцювати.

Г і с т ь

Ото! Хіба ти в нього пахоля?

С т е п а н

Ба знаєш, як то кажуть: "Скачи, враже,

як пан накаже"... Та ладен я, брате,

уже хоч би й на голові ходити,

аби чогось добутися для тебе

та для Вкраїни. Дай мені супліку,

оту, що ти приготував цареві, —

як влучу слушний час, то я подам

до власних рук йому.

Г і с т ь

(виймає загорнений у хустину папір з печатками)

Ось, пане-брате,

хай бог тобі поможе! Не минути

розливу крові братньої, як тільки

супліка сяя марна буде.

С т е п а н

Боже,

не попусти!

Г і с т ь

Бувай здоров. Піду вже.

С т е п а н

Хай бог тебе провадить, пане-брате.

Чоломкаються. Гість виходить.

О к с а н а

(швиденько увіходить з інших дверей швидким кроком)

А я тебе, Степане, скрізь шукаю.

С т е п а н

Що там таке?

О к с а н а

Порадитися треба.

Мені Яхненко тут листа привіз

від братчиці-товаришки.

С т е п а н (з поспіхом)

Де лист?

Його спалити треба!

О к с а н а

Бог з тобою!

Чому спалити? То вона прохає,

щоб я, по змозі, грошей їй послала,

якусь вона потребу має пильну.

С т е п а н

Не посилай. Крий боже! І не думай!

О к с а н а

Та що тобі біг дав? Я й не гадала,

що ти такий скупий. Коли вже так —

я з посагу свого послати можу.

С т е п а н

Та я не грошей жалую, Оксано.

О к с а н а

А чом же ти не хочеш?