Шрифт:
Він кивнув на газету:
— Цього достатньо чи мені треба ще націдити тобі якоїсь газировки?
— Будь-чого холодного, окрім «Моксі», — почув я власний голос.
На це Френк 1.0 усміхнувся:
— Облиш, синку. Скажімо, як ти щодо кореневого пива [46] ?
— Гарно звучить.
Авжеж, це вже втішало. Глотка в мене пересохла, а голова пашіла. Почувався я, немов у гарячці.
— П’ять чи десять?
— Перепрошую?
— За п’ять чи за десять центів пиво? — він промовив це на мейнський манер: «пийвоа».
46
«Root beer» — газований напій «Рутбір» на корінні або корі дерева сассафрас (родини лавроцвітих), яке росте на сході Північної Америки; «кореневе пиво» буває алкогольним і безалкогольним, є безліч його місцевих різновидів.
— О, за десять, я гадаю.
— Ну, а я гадаю, що ти гадаєш правильно. — Він відкрив холодильник для морозива й дістав звідти запотілий кухоль, розміром майже як глечик для лимонаду. Наповнив його з крана, і я почув запах кореневого пива, густий і дужий. Він змахнув піну з верху держаком дерев’яної ложки, а потім вже долив по вінця і поставив кухоль на шинквас. — Ось, маєш. За пиво й газету вісімнадцять центів. Плюс пенні для губернатора [47] .
Я подав йому одну з вінтажних доларових банкнот Ела, і Френк 1.0 відрахував мені решту.
47
Мається на увазі місцевий податок штату.
Я сьорбав крізь піну на вершечку і чудувався. Пиво було… цільним. Наскрізь смачним. Не знаю інших слів, якими можна було б це краще пояснити. Цей вже п’ятдесят років неіснуючий світ тхнув гірше, ніж я міг собі уявити, але смакував набагато-багато краще.
— Чудово, просто чудово, — сказав я.
— А то? Радий, що тобі сподобалося. Немісцевий, авжеж?
— Так.
— З іншого штату?
— Вісконсин, — мугикнув я. Не зовсім брехня, моя родина жила в Мілвокі [48] , мені виповнилося одинадцять, коли батько знайшов собі місце викладача мови й літератури в університеті Південного Мейну. Відтоді я переїжджав тільки в межах штату.
48
Milwaukee — засноване 1818 року найбільше місто (600 тис. мешканців) у штаті Вісконсин.
— Ну, ти вибрав правильний час для приїзду, — повідомив Анічетті. — Більшість літніх туристів вже поїхали, а отже, й ціни впали. Наприклад, на те, що ти п’єш. Після Дня праці [49] десятицентове кореневе пиво коштує всього лиш якийсь дайм [50] .
Дзеленькнув дзвоник над дверима, рипнули дошки підлоги. То було привітне рипіння. Останній раз, коли я заходив до «Кеннебекської фруктової компанії», сподіваючись купити собі стосик пігулок «Тамс» [51] (мене тоді спіткало розчарування), дошки стогнали.
49
День праці (перший понеділок вересня) — національне свято з 1894 року.
50
Крамарський жарт: dime — це назва 10-центової монети.
51
Tums — антацидний препарат для зниження секреції шлунка, який продається не лише в аптеках.
За шинквас сів парубок на вигляд років сімнадцяти. Його темне волосся було коротко підстрижене, хоча й не зовсім їжачком. Схожість його з чоловіком, котрий мене обслуговував, була безсумнівною, і я второпав, що цей парубок — мійФренк Анічетті. А чоловік, котрий скидав зайву піну з мого кореневого пива, це його батько. Молодий Френк 2.0 кинув на мене побіжний погляд; для нього я був усього лиш черговим клієнтом.
— Тайтес загнав ваговоз на підйомник, — повідомив він своєму татові. — Каже, що десь біля п’ятої буде готовий.
— Ну, то й добре, — відказав Анічетті-старший і запалив сигарету. Тільки тепер я помітив, що по мармуровому шинквасу розставлені маленькі керамічні попільнички. На боку кожної виднівся напис: смакуЄ добре Вінстон, як і мусить сигарета! Він знову поглянув на мене і запитав: — Бажаєш черпак ванільного морозива у своє пиво? За рахунок закладу. Ми любимо пригощати туристів, особливо не по сезону пізніх.
— Дякую, але мені й так смачно, — відповів я, не кривлячи душею. Ще б трішечки солодше і я боявся, що в мене вибухне голова. А пиво було міцним — наче газована кава-еспресо.
Хлопець подарував мені усмішку, таку ж солодку, як напій у запотілому кухлі — в ній і зблизька не малося тієї єхидної зарозумілості, струмування якої я був відчув від того «Елвіса» надворі.
— Ми читали оповідання в школі, — поділився він, — там про те, як місцеві пожирають туристів, котрі приїздять після закінчення сезону.
— Френкі, це збіса нікуди не годиться, казати таке гостеві, — зауважив містер Анічетті. Але в той же час усмішка не полишила його обличчя.
— Та все гаразд, — заспокоїв я. — Я сам задаю учням це оповідання. Ширлі Джексон, правильно? «Літні люди» [52] .
52
Shirley Jackson (1916–1965) — авторка психологічних трилерів, одна з улюблених письменниць С. Кінга; оповідання «Літні люди» було опубліковано 1950 р.
— Авжеж, воно, — погодився Френк. — Я його не зовсім утямив, хоча воно мені й сподобалося.
Я потягнув зі свого кухля, а коли знову поставив його (сідаючи на мармурову поверхню шинкваса, той видав приємно вагомий звук), не дуже-то й здивувався, побачивши, що він майже порожній. «Я міг би стати його шанувальником, — подумалось мені. — Хай йому грець, це пиво геть-чисто побиває „Моксі“».
Старший Анічетті видихнув клуб диму в бік стелі, де лопаті горішнього вентилятора ліниво потягнули його до закопчених сволоків.