«Жовта Картка все знав і розумів, — подумалось мені, — і саме це його вбило».

Моя найновіша вібрація показала сигнал повороту ліворуч, завернула біля знаку «СТОП» і зникла в напрямку Головної вулиці.

— Агов, десерт чекає, — гукнула Сейді позаду мене, і я здригнувся.

У лексиконі АА «ХАНА» означає також і дещо інше: «Халепа Аутопсихозу Нахер Атас».

Повернувшись того ж вечора на Нілі-стрит, я одяг навушники і прослухав останній запис. Очікував ту саму російщину, проте цього разу почув також англійську мову. І плескіт води.

Марина: (Говорить російською.)

Лі: «Не можу я, мамуню, я у ванні з Джуні!»

(Знову плескотіння і сміх — Лі з донькою регочуть разом.)

Лі: «Мамуню, ми набризкали води на долівку! Джуні хлюпається!Невихована дівчинка!»

Марина: «Витреш сам! Я заїнята! Заїнята я!» (Але й сама також сміється.)

Лі: «Я не можу, треба дитину…» (Далі російською.)

Марина: (Говорить російською, щось дорікаючи й регочучи одночасно.)

(Ще плескіт. Марина наспівує якусь популярну пісеньку з ефірного репертуару радіо КЛІФ. Звучить ніжно.)

Лі: «Мамуню, принеси нам наші іграшки!»

Марина: « Да-да,ви без них там просто не можете».

(Хлюпання голосніше. Мабуть, тепер цілком прочинено двері ванної.)

Марина: (Говорить російською.)

Лі (Робленим голосом маленького хлопчика): «Мамуню, ти забула наш гумовий м’ячик».

(Хлюпання, плескіт — дитина верещить у захваті.)

Марина: «Ось, всі іграшки для пріінца й прііінцеси».

(Сміються всі троє — від їхньої радості мене обсипає морозом).

Лі: «Мамуню, принеси нам (російське слово). Нам вода потрапила у вушко».

Марина (сміючись): «О Боже мій, а що іще вам принести?»

Я довго лежав без сну тієї ночі, думаючи про них трьох. Сьогодні вони були такі радісні, а чом би й ні? Ця квартирка на Нілі-стрит так собі, проте все одно це крок на щабель вгору. Може, вони навіть сплять зараз всі разом в однім ліжку, і Джун нарешті щаслива, а не перелякана на смерть.

І хтось четвертий є також там, з ними в ліжку. Той, що зростає в Марининому череві.

Все почало рухатися швидше, як це вже було колись у Деррі, тільки тепер стріла часу летіла не в напрямку Гелловіну, а цілила у 10 квітня. Нотатки Ела, на які я досі покладався, тепер стали менш допоміжними. Підводячи до замаху на генерала Вокера, вони зосереджувалися майже винятково на діях і пересуваннях Лі, а в ту зиму багато чого іншого відбувалося з цією родиною, і зокрема в житті Марини.

По-перше, в неї нарешті з’явився друг — не солоденький дяпчик-коханчик, яким себе мріяв Джордж Бухе, а друг-жінка. Ця леді, яку звали Рут Пейн, належала до конфесії квакерів. «Російськомовна, — занотував Ел лаконічно, не зовсім схоже на його розлогі попередні записи, — познайомилися на якійсь вечірці??.02.63. Марина жила в Рут Пейн, окремо від Лі, на час убивства Кеннеді. — А далі, ніби несподівано про це згадавши. — Лі ховав „М-К“ в гаражі у Пейн. Загорнуту в ковдру».

Під «М-К»він мав на увазі куплену через поштове замовлення гвинтівку «Манліхер-Каркано», з якої Лі планував застрелити генерала Вокера.

Я не знаю, в кого відбувалася та вечірка, де Марина познайомилася з Рут Пейн. Не знаю, хто їх познайомив. Де Мореншильд? Бухе? Мабуть, хтось із них, бо на той час решта емігрантів уже відверто цуралися Освальдів. Чоловічок — зарозумілий всезнайко, жіночка — манекен для биття, сама знехтувала хтозна-скількома можливостями покинути його назавжди.

Що я знав, так це те, що потенційна пані-визволителька Марини Освальд прибула одного дощового дня за кермом універсала «Шевроле» — біло-червоного — в середні березня. Зупинивши машину біля бордюру, вона з сумнівом роззирнулася навкруги, немов невпевнена, чи за правильною адресою приїхала. Рут Пейн була високою (хоча й не такою високою, як Сейді) і хворобливо худою. Спереду вона зачісувала своє каштанове волосся чубчиком на широчезний лоб, а від тімені на потилицю — зачіска, яка її не прикрашала. На всіяному веснянками носі сиділи окуляри без оправи. Мені, коли я дивився на неї крізь щілину між шторами, вона здалася жінкою з тих, що цураються м’яса і ходять на демонстрації під гаслом «Заборонити Бомбу»… та схоже, що майже такою й була Рут Пейн, жінкою, котра сповідувала цінності руху «Нью-ейдж» задовго до того, як «Нью-ейдж» став модою.