Ні, насправді їх там виявилося достатньо для гри в бридж. Четвертим був Аківа Рот, і він не біг. Він неспішно йшов по доріжці з руками в кишенях і безтурботною усмішкою на обличчі.

Я захряснув двері. Я вхопився за гвинт засувки. Я вже майже встиг, але ж ні, двері вибухово розчахнулись. Я кинувся в спальню і подолав половину шляху.

Двоє з Ротових громил затягнули мене до кухні. Третім був той, з трубою. Труба була обмотана смугами темного фетру. Я це побачив, коли він акуратно поклав її на стіл, за яким я був з’їв багато смачних страв. Він натягнув рукавички з жовтої сириці.

Рот стояв, прихилившись до одвірка, з тією ж безтурботною усмішкою.

— В Едуардо Гутьєреса сифіліс, — повідомив він. — Дістав уже й мозок. За вісімнадцять місяців він буде мер’вий, але знаєш шо? Йому на то чхати. Він вірить, шо повернеться арабським еміратом чи ше бознаяким лайном. Як ’обі ’аке, га?

Реагування на алогічні сентенції — під час коктейльних вечірок, у громадському транспорті, у черзі за квитками в кіно — само по собі ризиковане діло, але особливоважко вгадати, що відповісти, коли тебе тримають двоє, а третій ось-ось почне бити. Отже, я не промовив нічого.

— Проблема в тім, шо він забрав собі в голову ще й тебе. Ти вигравав ставки, які не мав вигравати. Інколи ти програвав, але Едді Г. як здурів, бо вважає, шо ти їх програвав навмисне. Уявляєш? А потім ти зірвав великий куш з Дербі, і він вирішив, шо ти, ну, не знаю я. Телепат якийсь гаспидський, чи шо, типу бачиш майбутнє. Ти знаєш, шо він спалив твій дім?

Я не промовив нічого.

— А потім, — продовжив Рот, — коли ті хробачки вже навсправжки почали виїдати йому мозок, він почав думати, шо ти перевертень якийсь або чорт. Він пустив поголоску по всьому Півдню, по Заходу, по Середньому Заходу. «Знайдіть сякого-такого Емберсона і замочіть його. Вбийте. Той парубок нелюдьского роду. Я нюхом це чув, але не звернув попервах уваги. А тепер погляньте на мене, хворого, помираючого. І це все ним пороблено. Бо він перевертень, або чорт, чи ше бознаяке лайно». Сказився, петраєш? Куку на муню.

Я не промовив нічого.

— Кармо, щось мені скидається на те, ніби наш приятель Джордж мене не слухає. Схоже, шо він задрімав. Ану дзвякни йому, хай прокинеться.

Незгірш за Тома Кейса, чоловік у жовтих сирицевих рукавичках, гайнувши просто від стегна, поцілив аперкотом мені в ліву половину обличчя. У голові вибухнув біль, і кілька хвильок все з того боку мені виділось крізь пурпурну імлу.

— Окей, тепер у тебе трохи бадьоріший вигляд, — промови Рот. — Отже, на чому я зупинився? О, згадав. Як ти перетворився на приватного страшка Едді Г. То через його сіф, ми всі це розуміємо. Не було б тебе, був би якийсь собака з сусідньої перукарні. Або котрась дівка, яка болюче прищемила йому яйця, коли дрочила йому в провулку, іше шістнадцятирічному. Він іноді власної адреси не пам’ятає, мусить когось звати, щоб його додому відвели. Печально, ге? То все ті хробаки в його голові. Але всі йому попускають, бо Едді завжди був добрим парубком. Він міг такого анекдота проплести, шо ти до сліз обрегочешся. Ніхто не вірив, шо ти насправжки існуєш. І раптом персональний страшко Едді Г. нарисовується в Далласі, у моєму офісі. І що ж відбувається? Страшко ставить на те, шо «Пірати» поб’ють «Янкі», коли геть усім відомо, шо такого бути не може, та ще й у семи іграх, коли всі знають, шо серія стіко не протриває [623] .

— Просто удача, — сказав я. Голос прозвучав хрипко, бо ліва половина обличчя вже розпухала. — Імпульсивне навіяння.

— Це просто тупість, а за тупість завжди треба платити. Карно, ану сколінкуй цього тупого сучого сина.

— Ні! — попрохав я. — Прошу, не робіть цього!

Карно усміхнувся, немов почувши щось забавне, вхопив зі столу обмотану фетром трубу і жахнув мені по лівому коліну. Я почув, ніби щось там, унизу, тріснуло. Звук такий, як ото хтось, бува, потріскує собі щиколотками пальців. Біль невимовний. Задавивши крик, я осів у руках тих двох, котрі мене тримали. Вони підсмикнули мене знову вгору.

Рот стояв в одвірку, руки в кишенях, з тією ж безжурною посмішкою на обличчі.

— Окей. Законно. Там, до речі, розпухне. Ти не повіриш, як сильно розпухне. Та чого стидатися, ти собі сам це купив, сам заплатив і ось тепер маєш. Авжеж, це просто факти, мем, нічого крім фактів. [624]

Громили розсміялися.

— Факт, шо в такому прикиді, як той, шо був на тобі того дня, коли ти зайшов до мого офісу, ніхто не робить таких ставок. Для пацика, одягненого так, як тоді був одягнений ти, поривна ставка — це дві п’ятірки, найбільше — пара десяток. Але «Пірати» взяли гору, це також факт. І я починаю думати, шо Едді Г. таки правий. Не те шо ти якийсь там чорт, чи перевертень, чи якийсь екстрасенсорний трюкач, нічого подібного, але, скажімо, якщо ти знаєш когось, хто знає дещо? Скажімо, як закришити де треба, аби «Пірати» виграли всю сімку?

— Ніхто не наважиться на договірну гру в бейсболі, Роте. Ніхто після скандалу «Чорних шкарпеток» 1919 року. Ти, як букмекер, мусив би це знати [625] .

Він звів угору брови.

— Ти знаєш моє ім’я! Йой, може, ти й справді екстрасенс. Але я не можу витрачати на тебе цілий день.

Ніби на підтвердження останніх слів, він подивися на свій годинник. Той був великим, громіздким, мабуть, «Ролекс».

— Я хотів подивитися, де ти живеш, коли ти тоді прийшов по гроші, але ти пальцем прикрив свою адресу. Ну, то й гаразд. Багато хто так робить. Я рішив, нехай то й нехай. Мо’, тре’ було послати назирці пару хлопів, хай би вибили з тебе лайно, або й зовсім на смерть прибили, хай би в Едді Г. ум — чи шо там від нього залишилось — заспокоївся? Тільки тому, шо якийсь пацик чудно виграв, позбавивши мене дванадцяти сотень? На хер, чого Едді Г. не знає, те його не колише. Крім того, прибери я тебе, він почав би думати про шось інше. Скажімо, шо Генрі Форд був Анні Христом чи ще про бознаяке лайно. Карно, він знову мене не слухає, а мене це дратує.

Карно вгатив трубою мені по корпусу. Удар паралізуючої сили поцілив нижче ребер. Біль, спершу занозистий, пішов у зріст, розгорівся в мені палаючою кометою.

— Боляче, еге ж? — спитав Карно. — Аж до колінки тої дістає, правда?

— Здається, ти в мені щось порвав, — промовив я. Почувши звук захриплої парової машини, я зрозумів, що це я так хекаю.

— Я, бля, надіюся, шо так і є, — сказав Рот. — Я тебе одпустив, ти, бецман! Я, бля, тебе одпустив! Я про тебе забув! А ти потім нарисовуєшся у Френка в Форт-Ворті, щоби зіграти на бій Кейс-Тайгер. І знов той самий почерк — велика ставка на невдаху, аби взяти найбільший коефіцієнт. Цього разу, курва, ти передбачив навіть конкретний раунд. Коротше, ось шо буде далі, друзяко: ти мені розказуєш, звідки ти все знав. Якшо так, я роблю з тебе кілька знімків у цьому вигляді і Едді Г. задоволений. Він знає, шо не може отримати тебе мертвого, бо Карлос сказав йому ні, а Карлос єдиний, кого він слухається, навіть зараз. Але коли він побачить таке з тебе місиво… та де там, поки шо на тобі не зовсім видно, шо ти попав під крутий заміс. Ану заміси йому ще, Карно. Личко тепер.