— Не маю поняття, друже. Знаю лише, що він тебе зупинити не зможе, якщо ти відмовишся зупинятися. Ти мусиш дістатися до своєї пам’яті.

— Тоді допоможи мені! — крикнув я, хапаючи його за тверду, як кіготь, руку. — Скажи мені ім’я того парубка! Його прізвище Чепмен? Менсон? [637] Обидва прізвища дзенькнули в мені, але не здалися істинними. Ти мене до цього втягнув, тож допоможи мені!

У цю мить сновидіння Ел відкриває рота, щоби щось сказати, але втручається Жовта Картка. Якщо ми на Мейн-стрит, він з’являється з «зеленого фронту» або з «Кеннебекської фруктової». Якщо це на цвинтарі, він постає з розкритої могили, як зомбі в Джорджа Ромеро [638] . Якщо в харчевні, там раптом розчахуються двері. Картка, що стирчить у нього з-за бинди капелюха-федори, така чорна, що здається прямокутним проломом з цього до іншого світу. Він мертвий, вже зогнилий. Його старезне пальто вкрите пліснявою. У його очницях буйно курбелиться черва.

— Він тобі нічого не може сказати, бо сьо’ні день подвійної ціни! — верещить містер Жовта Картка, котрий тепер став Чорною Карткою.

Я обертаюся до Ела, та от тільки Ел тепер став скелетом з сигаретою в зубах, і я прокидаюся, весь облитий потом. Я сягаю до своєї пам’яті, але пам’яті на місці нема.

Наближався візит Кеннеді, і Дік приносив мені газетні статті на цю тему, сподіваючись, що вони якось підштовхнуть мою пам’ять до відкриття. Не допомагало. Якось, лежачи на дивані (я щойно прокинувся з чергового раптового сну), я почув, як вони знов сперечаються про звернення до поліції. Дік сказав, що на анонімне повідомлення ніхто не реагуватиме, а якщо підписатися справжнім іменем, це на всіх нас накличе неприємності.

— Мені все одно! — крикнула Сейді. — Я знаю, ви вважаєте, що в нього не всі дома, але якщо він правий? Як ви почуватиметься, якщо Кеннеді повертатиметься з Далласа до Вашингтона в ящику?

— Любонько, якщо ви ув’яжете сюди поліцію, вони впритул займуться Джейком. А за вашими словами, перед тим як приїхати сюди, він вже убив когось в Новій Англії.

«Сейді, Сейді, краще б я тобі цього не розповідав».

Вона припинила сперечатися, але не здалася. Подеколи вона пробувала витягти з мене спогади ляком, так, як ото ляком у когось припиняють затяжну гикавку. Не допомагало.

— Що ж мені робити з тобою? — питала вона печально.

— Не знаю.

— Спробуй підібратися з якогось іншого боку. Спробуй якусь хитрість.

— Я пробую. Мені ввижається, ніби той парубок служив в армії або в морській піхоті, — я почухав собі потилицю, де знову почав народжуватися біль. — Але може бути, що й у флоті. Чорт, Кристі, я не знаю.

— Сейді, Джейку. Я Сейді.

— А я хіба не так сказав?

Вона похитала головою, намагаючись при цьому всміхатися.

Дванадцятого числа, у вівторок після Дня ветеранів [639] , у «Морнінг Ньюз»вийшла довга редакційна стаття про майбутній візит Кеннеді й що він означатиме для міста. «Більшість жителів, схоже, готові вітати молодого й недосвідченого президента відкритими обіймами, — писалося в статті. — Запал зростає. Звісно, важко вважати невдалим той факт, що разом з ним приїде його гарна, харизматична дружина».

— Знову вночі тобі снився той Жовта Картка? — було першим, що в мене спитала Сейді, коли прийшла. Вихідний день вона провела в Джоді, полила квіти і взагалі «засвідчила прапором свою присутність», як вона висловилася.

Я похитав головою.

— Серденько, ти проводиш тут набагато більше часу, ніж у Джоді. А як же в тебе справи на роботі?

— Міз Еллі перевела мене на неповний день. Я якось справляюся, а коли поїду з тобою… якщо ми поїдемо… тоді хтозна, що буде.

Поглядом вона заблукала подалі від моїх очей, почавши заклопотано підкурювати сигарету. Дивлячись, як довго вона розминає її, катаючи по кавовому столику, а потім не квапиться з сірниками, я усвідомив гнітючу правду: Сейді теж має сумніви. Я передрік мирне закінчення Ракетної кризи, я знав, що Дік Тайгер впаде у п’ятому раунді… а вона все ще сумнівалася. І я її не винив. Я б теж сумнівався, якби ми з нею помінялися місцями.

Потім вона посвітлішала.

— Зате я знайшла собі збіса класного заступника, споримо, ти вгадаєш, хто це.

Я посміхнувся.

— Це… — я не міг згадати імені. Я бачивйого — обвітрене, засмагле обличчя, ковбойський капелюх, краватка-бант… але вранці того вівторка на більше я не спромігся. Почало боліти ззаду в голові, там, де вона стукнулася об дошки підлоги — але якої саме підлоги, в якому домі? Це так дико, по-звірячому дратувало — не мати змоги згадати.

«Кеннеді приїздить через десять днів, а я, от яке гадство, не можу пригадати навіть імені цього старого».

— Намагайся, Джейку.

— Та роблюж, — відповів я. — Я намагаюся, Сейді.

— Зачекай секундочку. У мене ідея.

Вона поклала свою смердючу сигарету в одну з жолобинок попільниці, підвелася, вийшла крізь передні двері й причинила їх за собою. А тоді знову відкрила їх і кумедно заговорила грубим, глибоким голосом, промовляючи слова, які завжди промовляв той старий парубок, з’являючись до мене з візитом:

— Як ви почуваєтеся сьогодні, синку? Харчів вистачає?

— Дік, — промовив я. Дік Сімонс. Він був жонатий на міз Мімі, але вона померла в Мексиці. Ми ще проводили меморіальні збори.

Біль з голови пропав. Наче й не було.

Сейді, сплеснувши долонями, підбігла до мене. Я отримав довгий, гарний поцілунок.

— Бачиш? — сказала вона, відірвавшись. — Ти можеш. Ще не пізно. Як його ім’я, Джейку? Як ім’я того скаженого мудака?

Але я не зміг згадати.

Шістнадцятого листопада «Таймз Гералд»опублікувала маршрут кортежу Кеннеді. Поїздка починалася на аеродромі «Лав Філд», а закінчувалася у Виставковому комплексі, де він виступить з промовою перед Радою громади Далласа і запрошеними громадою гостями. Формальна тема промови — вшанування Освітньо-дослідницького центру [640] й вітання Далласа з економічним прогресом за останнє десятиріччя, але «Таймз Гералд»радісно інформувала тих, хто цього ще не знав, що дійсні підстави і наміри суто політичні. Техас у 1960 році проголосував за Кеннеді, але в 1964-му позиції виглядали непевними, попри наявність у його команді місцевого хлопця з Джонсон-сіті [641] . Циніки досі називали віце-президента «Лавина-Ліндон», не забуваючи про те, що до Сенату в 1948 році він потрапив завдяки підозрілим результатам голосування, яке він виграв з перевагою всього у вісімдесят сім голосів. Історія була древня, але те, що прізвисько за ним зберігалося, багато говорило про змішані почуття техасців до нього. Завданням Кеннеді — і Джекі, звісно, — було допомогти Лавині-Ліндону і губернатору Техасу Джону Коннолі розпалити й надихнути своїх вірних.