Поки її знайомi доношували легкi пуховики, Люся, три роки перебиваючись з хлiба на воду, купила норкову шубу, зшиту «на вiки».

Те ж саме було iз взуттям, косметикою i навiть з вiдпусткою. «Або Париж, або нiчого!», - казала Люся, коли її умовляли з'їздити хоча б на мiсцеву турбазу. Вона просто не могла собi дозволити будь-яке «незадовiльно».

Нарештi на горизонтi її життя замаячив герой, який так-сяк тягнув на задовiльно - молодий режисер, що приїхав пiдкорювати мiсцевий театр.

Люся пробивалась до нього всiма можливими способами - шукала спiльних знайомих, тусувалась в акторському середовищi i, нарештi, була особисто запрошена на прем'єру.

Знайомство вiдбулося, i Люся не пiдвела: її дзвiнкий смiх, постава й одяг були бездоганно прекрасними. I поки довгокосi статистки в грубезних светрах курили на пiдвiконнi, Люся зi знанням справи (адже звикла у всьому доходити до самої сутi) аналiзувала п'єсу. Чим i зацiкавила майбутню зiрку свiтової режисури.

Пiсля трьох тижнiв побачень Люся зважилась на нiч кохання.

Проблема полягала лише в тому, що у Люсi майже не було гiдного любовного досвiду. Якщо говорити вiдверто, Люсинi знання в цiй царинi ледь сягали двiйки. А Люся нi в чому не могла почуватися дилетанткою!

Скупивши необхiдну лiтературу (вiд «Камасутри» до сучасних невибагливо виданих брошурок на кшталт «1000 й одна поза»), Люся взялася готуватися до свого головного iспиту.

Кiлька днiв поспiль вона дратувала замiжнiх подруг запитаннями «А як це?», водячи пальцем по рядках еротичної лiтератури. I виробляла неймовiрнi вправи на килимi, пiдглядаючи в «Камасутру».

До призначеного часу, а точнiше ночi, Люся прийшла пiдготовлена якнайкраще.

Коли пiсля романтичної вечерi «це» нарештi почалося, Люся, зi своєю звичною стараннiстю, показала всi чудеса сексуальної майстерностi. Уранцi, заглядаючи в очi коханого, очiкувала якщо не пропозицiї руки та серця, то хоча б натяку на продовження роману. Подумки вона вже бачила себе поруч з генiальним чоловiком-режисером, що не вилазить зi свiтових гастролей.

«Дякую. Усе було вiдмiнно!», - сказав вiн, випроводжаючи Люсю з готельного номера. Назавжди…

«Певно, вiн сприйняв тебе за повiю!», - втiшали Люсю подруги.

Люся образилась. Хоча, якщо подумати, через що? Досконалостi все-таки досягла…

ЯК Я ПОДРУГУ ЗАМIЖ ВИДАВАЛА

«Як добре бути замiжньою!» - сказала менi подруга i, тяжко зiтхнувши, поринула у мрiї.

Я шкiрою вiдчула, як перед її затуманеним внутрiшнiм зором пропливає караван немитого посуду, гори невипрасуваних сорочок, купи розпарованих шкарпеток, вийнятих з-пiд дивану…

Але все це дрiбницi. Головне - крiзь цей побутовий туман вона бачила обличчя «винуватця» усiх цих принад подружнього життя.

Треба термiново видати її замiж. Iнакше засохне моя квiточка, вирiшила я.

Але як це зробити?

I ми взялися за складання стратегiчного плану.

Одразу, враховуючи запити майбутньої нареченої, замахнулись на «великого звiра»: наречений має бути дипломатом або молодим полiтиком. Словом, непересiчною особистiстю.

Якщо серйозно пiдiйти до проблеми незамiжнiх дiвчат, то бачиш, що проблеми як такої не iснує: довкола ширяють табуни потенцiйних женихiв.

Усе залежить лише вiд тебе.

Адже чоловiки - народ невибагливий. Як там казав герой Михайла Казакова у фiльмi «Безiменна зiрка»? «Необхiдно лише двi краплi добрих парфумiв i трохи фантазiї«, i любов iмпозантного чоловiка тобi гарантована.

Для початку ми обрали саме такий шлях.

Лишилося чекати нагоди. I невдовзi вона пiдвернулася: нас запросили на вечiрку, яка вiдбувалася пiсля закiнчення мiжнародної конференцiї.

Сюди точно зiйдуться гiднi кандидати!

У вказаний у запрошеннi час ми стояли в конгрес-холi з келихами шампанського в руках. Я досвiдченим оком оглядала присутнiх, а подруга Мартуся лише скромно опускала вiї, повнiстю довiрившись моєму смаку.

Пiдстаркуватий лисий пан у фраку з метеликом вiдпав одразу - нам потрiбен молодший; плейбой в червонiй куртцi здався надто донжуанистим; красень в бездоганному костюмi-трiйцi був зайнятий - на його руцi висiла дiвиця в мiнi.

– Ну як?
– схвильовано запитувала Мартуся з-пiд опущених вiй.

– Поки що нiчого пiдходящого, - процидiла я крiзь зуби, продовжуючи спостереження.

Нарештi (о, радiсть!) в останню хвилину перед внесенням торта в холi з'явився той, що треба: вiдносно молодий, помiрно вгодований, доволi iмпозантний джентльмен. Вiн нагадував англiйця.