– До Англiї поїдеш?
– запитала я Мартусю.

– Можна i до Англiї, - вiдгукнулась вона.
– Але це навряд чи вийде…

– Усе в наших руках!
– запевнила я, i потягла подругу ближче до «об'єкта».

Треба було пройтися повз нього так, щоб вiн звернув увагу. Мартуся йшла з вiдстороненим поглядом, мов по подiуму. А я не дрiмала! Менi втрачати нiчого, я прискiпливо спостерiгала за реакцiєю незнайомця.

– Ну що - помiтив?
– запитала Мартуся, закiнчивши «дефiле».

– Ще б пак!
– сказала я.
– Здається, вiн у захватi вiд наших жiнок. Свої їм добряче набридли. Там - фемiнiзм, емансипацiя, гендернi питання. А тут - цiлина для чоловiчої дiяльностi! Якби наш герой знав, як легко йому буде виорати це поле!

Але вiн поводився стримано. Тiльки дивився. А пiдiйти першими нам було дуже незручно.

Ми похапцем почали вигадувати план: Мартуся пiдходить i… просить закурити… Стоп! Десь це вже було. Згадали: це прийом вуличних хулiганiв. Вiдпадає!

Варiант другий: Мартуся пiдходить до незнайомця i питає, котра година… Жах! Де ми нахапалися такої банальщини?!

Варiант третiй: Мартуся…

Але з цим варiантом ми запiзнилися - незнайомець пiдiйшов сам i зi зворушливим акцентом запитав, котра година.

Я тактовно повiдомила, щоб вiн з усiма питаннями звертався ось до цiєї дiвчини, а сама, зробивши Мартусi «страшнi очi», попрямувала до виходу. Моя мiсiя закiнчилася.

Мартуся зателефонувала в той же вечiр:

– Вiн надто гарний для мене! Ми чудово погомонiли, i все. Щоправда, вiн пропонував пiти повечеряти разом.

– А ти?…

– Вiдмовилась. Не можу ж я вiшатися на шию з першого ж разу!

– А замiж ти теж збираєшся не з першого разу?
– обурилась я.

На тому кiнцi дроту почулися гiркi схлипування.

Словом, вранцi я обдзвонила усi готелi i в дванадцятому вiдшукала таки нашого «нареченого». Назвавшись Мартою, я призначила побачення бiля фонтану.

Цього разу все вийшло: Мартуся з Майклом гуляли мiстом, посидiли в кав'ярнi, а увечерi пiшли до театру.

Ще через кiлька днiв Майкл закохався у Мартусю по самiсiнькi вуха.

Здавалося, щастя стрибнуло до її кишенi. Я навiть просльозилася, уявляючи, як буду проводжати подругу на лiтак, i вирiшила подарувати їй свiй домашнiй халат, який їй так подобався.

Кажуть, що нема нiчого простiшого, нiж вийти замiж за iноземця. Тут прийом один: бути жiночною. Весь мiсяць цього бурхливого роману Мартуся нагадувала хмаринку. Але пiд кiнець ударив грiм: за день до вiд'їзду Майкл печально повiдомив, що має дружину. Звiсно, вiн її не кохає, навiть дивитися не може, але… щоб отримати розлучення, треба заплатити купу грошей, та ще й утримувати покинуту дружину, мов королеву, до кiнця днiв своїх. А цього вiн не може собi дозволити.

«Чому ж вiн одразу не сказав, що одружений?», - ридала Мартуся. Але вiдповiдь на це запитання, на жаль, була ясна як божий день.

Кинувши винуватий погляд на Мартусю, Майкл полетiв у свiй Лондон.

А ми зробили висновок: якщо у вас закохався iмпозантний iноземець, це зовсiм не означає, що вiн з вами одружиться.

I ми розробили iншу тактику…

Тобто вирiшили дiяти, виходячи з духовних потреб Мартусi. Вона захоплювалася живописом. Тому нового кандидата в чоловiки почали шукати у творчих колах. Усе-таки у нас на першому мiсцi - духовне єднання, решта - прикладається. Протягом мiсяця ми старанно вiдвiдували виставки, салони i вернiсажi молодих художникiв, а тих, чиї картини сподобалися, заносили в список потенцiйних наречених.

Нарештi Мартуся зупинилася на одному - найталановитiшому, найгарнiшому i найзагадковiшому з дивним iменем Авель.

Щоправда, у Авеля був один мiнус - вiн приїхав з Марiуполя i головним чином ночував у майстернях своїх друзiв.

Але Мартусю це не засмутило, вона закохалася в Авеля з першого погляду.

Вiн теж був не проти познайомитися з подругою тiснiше…

Щоб вразити i завоювати його остаточно, ми приготували вишукану вечерю i запросили його до Мартусi в гостi.

– Квартира твоя?
– ледь не з порога запитав наш ангел-Авель.

– Нi!
– скрикнула я, запiдозривши корисливу мету.
– Марта її винаймає!

– Теж добре!
– не засмутився Авель.
– А ви не проти, якщо я покличу сюди друзiв? Таку вечерю втрьох не подолаємо.

Вiн був просто первозданне диво!

Звiсно, друзi не входили в нашi плани, але довелося змиритися, i Авель почав накручувати диск телефону.

Через годину в затишну Мартусину квартирку набилося людей з двадцять. Вони димiли сигаретами, сперечалися i їли, їли, їли.