ГІҐІНС (поспіхом поклавши капелюха на рояль). Дякую за попередження. То що ж ви хотіли мені сказати?

ПІКЕРИНҐ. Я вам не заважатиму?

ПАНІ ПІРС. Ні-ні, в жодному разі, полковнику. Пане Гіґінс, я дуже прошу вас зважати на те, що ви говорите при дівчині.

ГІҐІНС (суворо). Звісно! Я завжди зважаю на те, що говорю. А в чому річ?

ПАНІ ПІРС (незворушно). Ні, пане Гіґінс. Ви зовсім не зважаєте, а надто, коли не можете чогось знайти або втрачаєте терпець. Для мене це вже байдуже. Я звикла. Але ж при дівчині вам не слід лаятись.

ГІҐІНС (обурено). Я лаюся?! (З притиском). Я ніколи не лаюся. Терпіти не можу лихослів’я. Про що, в біса, йдеться?

ПАНІ ПІРС (терпляче). Саме про це, пане Гіґінс. Ви надуживаєте лайливих слів. З вашими «в біса», «до біса», «якого біса» я ще ладна змиритися…

ГІҐІНС. Пані Пірс!.. Чути таке від вас?! Ну, знаєте…

ПАНІ ПІРС (не відхиляючись від теми)…але є одне слово, яке я просила б вас не вживати. Дівчина щойно сама сказала його, перекинувши повидло на простирадло. До речі, воно закінчується так само, як повидло та простирадло. Їй можна дарувати. Змалечку вона іншого й не чула. Проте з ваших уст вона такого чути не повинна.

ГІҐІНС (зверхньо). Не пригадую, щоб я вживав бодай якесь лайливе слово. (ПАНІ ПІРС пильно на нього дивиться. ГІҐІНС змушений додати, приховуючи ніяковість за менторським тоном). Хіба що в рідкісні миті крайнього і слушного обурення.

ПАНІ ПІРС. Допіру вранці ви пом’янули цим словом пантофлі, печиво й поштаря.

ГІҐІНС. А, то ви про це! Але ж то звичайна алітерація, яку полюбляють усі поети.

ПАНІ ПІРС. Як би воно не називалося, при дівчині прошу вас цього слова не повторювати.

ГІҐІНС. Гаразд, гаразд, не буду. У вас до мене все?

ПАНІ ПІРС. Ні, пане Гіґінс. Присутність дівчини зобов’язує нас ретельніше дбати про охайність і чистоту.

ГІҐІНС. Безперечно. Цілком згодний. Це дуже важливо.

ПАНІ ПІРС. Слід привчити її бути охайною в одязі й не розкидати скрізь свої речі.

ГІҐІНС (підходить до неї; поважно). Золоті слова, пані Пірс. Я й сам хотів звернути на це вашу увагу. (Відходить до ПІКЕРИНҐА, якому ця розмова явно до вподоби). Ось, Пікеринґ: саме такі дрібниці й мають велике значення. Бережи пенси, а фунти самі збережуться. І так не лише з грішми, але й з усіма нашими звичками. (Відходить і стає на килимку біля каміна з виглядом неприступності).

ПАНІ ПІРС. Авжеж, пане Гіґінс. У такому разі прошу вас не виходити до сніданку в халаті або принаймні не так часто вживати його замість серветки. А якби ви — з вашої ласки — ще й перестали їсти все з тієї самої тарілки і запам’ятали, що каструлю з вівсянкою не ставлять на чисту скатертину, то дівчина мала б додатковий корисний приклад. До речі, лише минулого тижня ви мало не вдавилися риб’ячою кісткою, що якимось дивом потрапила у ваше варення.

ГІҐІНС (знявшись із якоря, знову бере курс до рояля). Іноді таке може трапитись через мою неуважливість. Але ж це буває так рідко… (Розізлившись). До речі, мій халат до біса відгонить бензином!

ПАНІ ПІРС. Авжеж, пане Гіґінс. Проте, якщо не витирати об нього руки…

ГІҐІНС (гарикає). Все! Добре, згода! Витиратиму об волосся.

ПАНІ ПІРС. Сподіваюся, я нічим не образила вас, пане Гіґінс?

ГІҐІНС (занепокоївшись, що його могли запідозрити у надмірній вразливості). Як ви могли подумати, пані Пірс? Ви маєте абсолютну рацію. Я буду надзвичайно обачним при дівчині. У вас до мене все?

ПАНІ ПІРС. Ще ні, пане Гіґінс. Чи можу я наразі дати дівчині один із японських халатів, що ви привезли з-за кордону? Я просто не наважуся вдягти її знов у те, в чому вона прийшла.

ГІҐІНС. Звичайно. Беріть усе, що схочете. Тепер усе?

ПАНІ ПІРС. Так, пане Гіґінс. Тепер усе. (Виходить).

ГІҐІНС. Знаєте, Пікеринґ, у цієї жінки склалося про мене зовсім помилкове враження. Погляньте: я скромна сором’язлива людина. Мені навіть здається, що я й досі не подорослішав. А проте, вона глибоко переконана, що я деспот, домашній тиран і самодур. Чому — не розумію.

ПАНІ ПІРС. Пане Гіґінс, неприємності вже починаються. Прийшов сміттяр Елфрид Дулітл. Каже, що тут його дочка.

ПІКЕРИНҐ (встає). Оце так-так…

ГІҐІНС (швидко). Впустіть цього пройдисвіта.

ПАНІ ПІРС. Гаразд, пане Гіґінс.

ПІКЕРИНҐ. А може, він не пройдисвіт?..

ГІҐІНС. Дурниці. Звичайно ж, пройдисвіт!

ПІКЕРИНҐ. Пройдисвіт він чи ні, а неприємності в нас із ним, боюсь, таки будуть.

ГІҐІНС. О, ні. Не думаю. Якщо й будуть неприємності, то це він їх матиме — не я. І, певна річ, ми почуємо від нього щось цікаве.

ПІКЕРИНҐ. Про дівчину?