Шрифт:
ДУЛІТЛ (ухильно). Ну, добре, добре. Прийду. Тіки на цьому тижні не зможу. Працюю, бачте, далеченько. А от потім зато мо’ете на мене розраховувать. Всьо’о вам добро’о, панове. (Поштиво підіймає капелюха перед ПАНІ ПІРС, проте вона не відповідає на вітання, і він рушає до дверей. Обернувшись, підморгує ГІҐІНСОВІ, мабуть, співчуваючи з приводу непростої вдачі ПАНІ ПІРС, після чого виходить слідом за нею).
ЕЛІЗА. Старий брехун! Не вірте ні одному йо’о слову. Та він лучче погодиця, шоб ви на ньо’о бульдога нацькували, чим священика! Т’ер не скоро він до нас заявиця.
ГІҐІНС. Та мені його, чесно кажучи, і не треба. А вам, Елізо?
ЕЛІЗА. Мені тим більш. Очі б мої йо’о не бачили! Шо з ньо’о возьмеш, крім сорому? Чим ото в помиях борсаця, так лучче б ділом зайнявсь!
ПІКЕРИНҐ. А яка його справжня робота?
ЕЛІЗА. Видурювать у людей гроші. Це він уміє! А так він грабарем робив. Ше, бува, й зара’ бере лопату, шоб розімняця. Та й непогано цим заробля. А ви шо, вже не хоч’те казать мені «панна»?
ПІКЕРИНҐ. Перепрошую, панно Дулітл. Я обмовився.
ЕЛІЗА. Та нічо’; то я так… Просто воно гарно виходить: «панна Дулітл». А т’ер мона, я таксі найму та й проїдусь по Друрі-Лейн? Я б там вийшла й веліла б шохверу мене підождать. Тіки шоб же ж дівки наші побачили! Хай знають своє місце! Балакать з ними, ясне діло, я не буду!
ПІКЕРИНҐ. Ліпше зачекайте на новий одяг.
ГІҐІНС. Крім того, навіть світським дамам не годиться забувати давніх друзів. Ми називаємо це снобізмом.
ЕЛІЗА. От тіки ж не записуйте їх мені в друзі! То такі, шо не раз брали мене на глузи! Ну нічо’. Я їм носа втру! Шо ж, як тре’ підождать одежу, так я підожду. Ой же ж мені кортить одіцця по-модньому! Пані Пірс говоре, шо дасте різне, шоб спать і шоб днем ходить. Хоч, як на мене, то я б не тратилась на те, в чім нікому й не покажусь. А потім, мені й подумать страшно, шо оце зимою перед сном тра’ холодну одежу надягать.
ПАНІ ПІРС (повертається). Елізо, принесли нове вбрання, ходімо поміряти.
ЕЛІЗА. Уй-й-й! (У захваті вибігає з кімнати).
ПАНІ ПІРС (виходячи за нею). Не бігайте стрімголов по дому, дитя моє. (Зачиняє за собою двері).
ГІҐІНС. Пікеринґ, перед нами тяжка робота.
ПІКЕРИНҐ (переконано). Так, Гіґінсе, дуже тяжка.
Певно, вам цікаво, як ГІҐІНС працюватиме з ЕЛІЗОЮ. Ось один із його уроків. У кабінеті за столом сидить він, поруч нього — ПІКЕРИНҐ, навпроти — ЕЛІЗА. В новій сукні вона — мовби з картинки. В голові у неї все переплуталося від незвичної атмосфери, в якій минули сніданок та обід. Вона почувається, як пацієнт на першому прийомі в лікаря. Тим більше, що ГІҐІНС довго всидіти на місці не може й починає нервово ходити по кабінету. І якби не присутність полковника, ЕЛІЗА давно б уже втекла світ за очі, навіть назад у свою комірчину на Друрі-Лейн.
ГІҐІНС. Розкажіть мені алфавіт.
ЕЛІЗА. Тю! Я ж не дитина, шоб мене так учить!
ГІҐІНС (гримає на неї). Розказуйте алфавіт!
ПІКЕРИНҐ. Спробуйте, панно Дулітл. Згодом ви зрозумієте, навіщо це треба. В нього своя методика, робіть, як він каже.
ЕЛІЗА. Ну, добре вже. Розкажу. Як там воно: а… би… ви… ги…
ГІҐІНС (рикнувши, мов поранений лев). Замовкніть! Пікеринґ, ви тільки послухайте! І на таку освіту ми з вами даємо гроші! Це нещасне створіння дев’ять років просиділо в школі, а ми з вами платили за те, щоб її навчали мови Шекспіра й Мілтона. І ось вам результат: «а, би, ви, ги…» (До ЕЛІЗИ). Повторіть: А, Бе, Ве, Ге, Ґе…
ЕЛІЗА (мало не плаче). Так я ж і кажу: А, би, ви, ги, ги…
ГІҐІНС. Досить цього. А тепер скажіть «фіолетова фіалка».
ЕЛІЗА. Хвіолетова хвіалка.
ГІҐІНС. Притисніть нижню губу до верхніх зубів. А тепер скажіть: «Фіалка!»
ЕЛІЗА. Хв-хв-хв! Хф! Ф! Фіалка!
ПІКЕРИНҐ. Добре. Просто чудово, панно Дулітл!
ГІҐІНС. Чорт забирай! Їй це вдалося з першого разу! Ми таки зробимо з неї герцогиню! (До ЕЛІЗИ). Тільки добре собі затямте: ще хоч раз ви скажете мені «проХВесор», «мНякий» чи «не Филюйтесь», я сам, цими руками, візьму вас за коси й тричі проволочу довкола кімнати. (Наголошуючи на вимові). Проф-ф-фесор! М-й-й-акий! Не хвилюйтесь!
ЕЛІЗА (хлипаючи). Я чую, шо у вас виходе якось по-шляхецькому! А сама ше так не можу!
ГІҐІНС. Якщо ви вже відчуваєте різницю, то якого ж біса розрюмсались?! Пікеринґ, дайте їй шоколадку.
ПІКЕРИНҐ. Заспокойтеся, панно Дулітл… Не треба плакати. У вас усе так добре виходить! Учитися — зовсім не боляче. Даю слово, що не дозволю йому волокти вас за коси.
ГІҐІНС. Ну, все на сьогодні. Ідіть до пані Пірс і розкажіть їй, чого вас тут навчили. Тільки добре старайтеся! І не ковтайте «ч», коли вимовляєте «що»! Наступний урок сьогодні о пів на п’яту. Все, вільні.
ЕЛІЗА, все ще хлипаючи, мерщій вибігає з кімнати. Такі муки вона терпітиме ще не один місяць, перш ніж ми знову зустрінемося з нею під час її дебюту в товаристві лондонської еліти.
ДІЯ ТРЕТЯ
Прийомний день у помешканні ПАНІ ГІҐІНС на набережній Челсі. [15] Гостей ще немає. Усі три вікна просторої вітальні виходять на річку. Щоправда, стеля у кімнаті не така висока, яка була б у такому ж будинку давнішої забудови. Через навстіж відчинені вікна видно балкон, а на ньому — горщики з квітами. Ліворуч, якщо стояти обличчям до вікон, — камін, а праворуч, ближче до кутка, — двері. ПАНІ ГІҐІНС вихована на Морісі [16] та Берн-Джонсі, [17] і її помешкання дуже відрізняється від оселі її сина на Вімпол-стріт: тут ви не побачите ані зайвих меблів, ані купи дрібничок незрозумілого призначення. Посеред кімнати — велика канапа. Подушки й парчеве укривало на канапі, морісівські шпалери й морісівські набивні гардини на вікнах — ось і всі оздоби вітальні, але вони дібрані з таким смаком, що гріх було б захарастити їх непотребом. На стінах — кілька гарних олійних картин (у манері Берн-Джонса, а не Віслера): [18] років тридцять тому вони виставлялися в Галереї Гровнер. [19] Пейзаж лише один: це Сесіл Лоусон [20] у масштабах Рубенса. Поруч — портрет молодої ПАНІ ГІҐІНС: на ній, попри тодішню моду, один з тих чудових россеттівських костюмів, які так карикатурно копіювали невігласи, що й породили абсурдний естетизм кінця дев’ятнадцятого сторіччя.
15
Набережна Челсі — вулиця над Темзою, один з наймальовничіших куточків Лондона, де мешкають переважно художники й літератори, а також заможні городяни.
16
Вільям Моріс (1834–1896) — англійський архітектор, художник, декоратор, дизайнер меблів та інтер’єрів, відомий також як поет і романіст.
17
Едвард К. Берн-Джонс (1833–1898) — англійський художник-графік, учень Д. Г. Россетті, засновника течії прерафаелітів.
18
Джеймс Ебот Віслер (1834–1903) — американський художник-графік, за стилем близький до французьких імпресіоністів.
19
Галерея Гровнер — виставкова зала в Лондоні.
20
Сесіл Гордон Лоусон (1851–1892) — англійський пейзажист, переважно малював пейзажі околиць Челсі, квіти, натюрморти.