8 І взяв він черепок, щоб ним скребтись, та й сїв на попелищі (далеко від господи).

9 І промовила до його жона його: Чи ти ще держати мешся твердо в твоїй праведностї? Занехай Бога й умри.

10 Він же промовив до неї: Ти плещеш таке, як яка безумна. Приймали ми добре од Господа, а лихого б то й не приймати? У всьому тому не провинив Йов устами своїми.

11 Перечувши три приятелї Йовові про все те нещастє, яке на його впало, пійшли, кожен із свого місця: Елифаз Теманський, Билдад Савхеаський й Зофар Наамський, й зійшлись, щоб пійти разом посумувати з ним і розважити його.

12 Споглянувши на його віддалеки, не познали його та й заплакали в голос; і роздер кожен одежу на собі, та й почали кидати порох проти неба понад головами своїми.

13 І седїли вони такенькі біля його на землї сїм день і сїм ночей, й нї один не говорив до його й слова, бачили бо, що біль його був надто великий.

Йов 3

1 Аж ось отворив Йов уста свої й проклинав день уродин своїх.

2 І почав Йов говорити:

3 Нехай би (був) щез день, коли я на сьвіт родився, й ніч, коли проречено: Зачався чоловік!

4 Нехай би той день був темрявою; і нехай би Бог на висотї не згадав (був) про його, й нехай би ясність не засияла (була) над ним!

5 Нехай би затьмила (була) його темрява й густа тїнь смертна; нехай би обняла його густа мрака, нехай би (були) лякались його, неначе палючого жару!

6 А ніч тая - нехай би (була) в мороцї потонула, нехай би не лїчилась між днями в року, й не входила в рахубу в місяцях!

7 О, ніч тая - нехай би була вона безлюдна, й не озивались в нїй веселощі!

8 Нехай би її (були) прокляли ті, що проклинають день*, та готові й дракона розбудити!

9 Нехай би (були) зорі її розсьвіту померкли; нехай би ждала (була) сьвітла, а воно не приходило й щоб не побачила (була) поранньої зарі,

10 За те, що не зачинила дверей матерньої утроби, й не закрила горя перед очима моїми!

11 Чом я не вмер, виходячи з утроби, і не сконав, як вийшов із живота?

12 Про що мене взято на колїна? про що було менї ссати груди?

13 Тепер би лежав я й спочивав; спав би й був би спокоєн

14 З царями та з владиками земними, що забудовували собі пустинї,

15 Або з князями, що золотом блищали, сріблом свої палати збогачали;

16 Або як збігленя невидиме, як дїти, що не побачили сьвіта.

17 Там проступники перестають наводити страх, там спочивають ті, що вичерпали сили.

18 Там вязнї, сковані до купи, відпочивають, і не чують крику наставника.

19 Малий і великий там собі рівні, а невольник вільний від пана свого.

20 Про що дане нуждареві сьвітло, про що життє тим, що їм на душі гірко,

21 Що ждуть смертї, а її нема, що копали б за нею раднїйше, нїж за скарбом;

22 Вони зрадїли б без міри, одушевились би, коли б знайшли свою там домовину.

23 На що тому на сьвітї жити, кого Господь обняв ночною тьмою й загородив дорогу?

24 Зітхання мої випереджують їжу мою, а стогнання мої ллються, як вода;

25 Бо страшне, чого я боявся, те й постигло мене, й перед чим тремтїв я, те склалось надо мною.

26 Нема менї миру, нема спокою, нема відради: прийшло на мене саме нещастє!

Йов 4

1 І відказав Елифаз із Теману й промовив:

2 Як ми стребуємо заговорити до тебе, - чи не буде се тобі прикро? Да хто слово може зупинити?

3 Отсе ти не одного навчав, і знемагаючі руки піддержував;

4 Хто спотикавсь, того підкріпляли слова твої, і хистким колїнам ти додавав сили.

5 Тепер же дійшло до тебе, а ти знемочнїв; дотикнуло тебе, та вже й упав духом.

6 Чи ж богобоязність твоя не повинна бути твоєю надїєю, а невинність доріг твоїх - упованнєм твоїм?

7 Згадай же сам, хто погибав безвинний, і праведних коли викоренювано?

8 Я сам бачив, що хто в безбожностї орав і сїяв лихо, той сам його й пожинав.

9 Такі від подуву Божого погибають, а від духа гнїву його зникають.

10 Рев лева й голос рикаючого вмовкає, і зуби в левчуків кришаться;

11 Могутний лев гине без добичі, й щенята левицї розбігаються.

12 І надійшло до мене зтиха слово (Боже), й я почув його ледь-неледь ухом.

13 Серед розгадування над ночними привидами, коли сон на людей находить,