14 Я задрожав і затремтїв у страсї, і всї кістки в мене затрусились;

15 І перейшов дух понад мене, й волоссє стало в мене диба.

16 І став хтось - не бачив я лиця його, - тільки тїнь перед очима в мене; тихий повів - і я чую голос:

17 Чи ж чоловік праведнїйший від Бога? й людина чистійша за Творця свого?

18 Та ж ось він і слугам своїм не йме віри, і в ангелів своїх знаходить хиби;

19 А скільки ж більш у тих, що живуть у глиняних хатинах, що основи їх у поросї, й вони борше, як міль, зникають.

20 Між ранком і вечером вони розпадаються, й не доглянеш, як без слїду зникнуть.

21 А чи ж із ними, не пропадають і почестї їх? Вони вмирають, не дійшовши до мудростї.

Йов 5

1 Клич же, коли є хто, щоб на твій клик озвався. Та й до кого ти з між сьвятих обернешся?

2 О, так, безумного завзяттє вбиває, а нерозважливого погубляє досада.

3 Я бачив, як дурний закоренявся, та й зараз віщував проклін домівцї його:

4 Дїти його далекі від щастя, бити муть їх у воротях (на судї), і не буде їм оборонника.

5 Збори жнив його неситі поїдять, ба й зміж терня заберуть їх, а зажерливцї поглотять майно його.

6 Так, біда не зпід землї береться, й не на ниві родиться недоля.

7 Нї, людина родиться на муку, як іскорки, щоб їм летїти вгору.

8 Я б обернувсь до Бога, передав би справу мою Богові,

9 Що творить дїла великі й недослїдимі, чудні й без лїку,

10 Дає дощі землї й води на поля;

11 Принижених у гору підіймає, а засмученим дає дознати щастя.

12 Він розбиває задуми підступних, і руки їх не доводять до кінця те, що почали.

13 Премудрих ловить він їх лукавством, і рада хитрих не вдається:

14 У день вони мов в темряві блукають, а в полуднї полапки, мов ніччю, шукають.

15 Він рятує бідного од меча уст їх і від руки потужного;

16 І так є нещасливому надїя, а неправда затулює уста свої.

17 Блаженний той, кого Господь карає, тим не цурайсь Господнього навчання!

18 Поранить він, та сам перевяже рану; ударить він, та його ж руки й гоять.

19 В шестьох бідах тебе він порятує, та й в сьомій не доторкнесь тебе лихо.

20 У голодї спасе тебе од смертї, а на війнї - од мечового вдару.

21 Сховаєшся від бича (лихого) язика, й не злякаєшся спустошення, коли воно прийде.

22 Із спустошення й голоду будеш сьміятись, і зьвірів земних не будеш лякатись.

23 Бо в змові з каміннєм у полі будеш, і з польовим зьвіррєм (наче) в договорі.

24 І взнаєш, що намет твій безпечен, а оглядаючи домівку твою, ти не согрішиш*.

25 І побачиш, що потомство твоє многолїчне, й пагонцїв твоїх, як трави на землї.

26 Увійдеш у гріб, достиглий (віком), як укладаються снопи пшеничні у свій час.

27 От чheigго ми дознались; та й так воно й є; вислухай се й затямуй собі!

Йов 6

1 І відказав Йов і промовив:

2 О, коли б то зважено по правдї нарікання мої, а разом із ними положено на вагу терпіння мої!

3 Вони певно переважили б пісок у морях! Тим то й слова мої такі гіркі.

4 Бо стріли вседержителеві (встромлені) в менї; їх отруту ссе дух мій; страхи Господнї встали на мене.

5 Чи ж реве дикий осел у траві? чи ж риче віл при повних яслах?

6 Чи ж їдять несмачне без соли, й чи є смак у яйчній білковинї?

7 (тим часом) До чого не хотїла й доторкнутись душа моя, те становить гидку їжу мою.

8 О, коби то сталось, чого я бажаю, та сповнив Бог те, чого дожидаю!

9 О, коли б то Бог ізволив стерти мене, простерти руку свою і вбити мене!

10 Се (одно) ще було б відрадою менї, і я кріпився б у безпощадній муцї моїй, що не противився словові Сьвятого.

11 Що ж за сила в мене, щоб надїятись ще менї? і який конець, щоб протягати менї життє моє?

12 Чи ж моя сила тверда, як твердий камінь? чи може мідь тїло моє?

13 Чи ж із себе добуду я поміч собі, або чи маю звідкись піддержку?

14 До страдаючого повинен би мати спожалїннє друг його, наколи він не стратив страху перед Всевишним.

15 Та брати мої перемінні, мов поток, мов ручаї бистротекучі,

16 Що каламутні від леду, й повно в них снїгу.

17 Як же настане тепло, вони малїють, а під жару вони звоикають із русел своїх.