24 Віднімає розум у голов народів землї й пускає їх блудом у пустинї, де нема шляху;

25 Помацьки ходять вони в темряві без сьвітла, й заточуються, неначе пяні.

Йов 13

1 От же все це вбачало око моє, чуло ухо моє й затямило собі.

2 Скілько ви знаєте, знаю й я, бо я не пущий за вас.

3 Та я до Вседержителя рад би говорити, я з Богом бажав би розправляти.

4 Ви ж тілько льжу куєте; всї ви лїкарі безварті.

5 О, коли б ви мовчали! се була б ваша мудрість.

6 Слухайте ж мого осуду, й розважте відповідь із уст моїх:

7 Чи справдї належало вам задля Бога неправду сплїтати, й задля його льжу говорити?

8 Чи належало вам притворювятись перед ним і за Бога так змагатись?

9 А на добре ж воно вийде, коли він схоче вас вивідувати? Чи й його ви так само ошукаєте, як оманють чоловіка?

10 Грізно скарає він вас, хоч ви потайно й притворюєтесь.

11 Чи вже ж велич його не страхає вас, і страх перед ним не нападає на вас?

12 Упомини ваші, як попіл, покрепи ваші - покрепи глиняні.

13 Замовчіте передо мною, а я буду говорити, хоч би й що менї сталось.

14 Чого ж би менї торгати тїло моє зубами моїми, й до життя мого простягати руку мою?

15 Ось, він убиває мене, та я не перестану надїятись; я бажаю лиш оборонити поступки мої перед лицем його.

16 А се вже буде оправданнєм менї, бо ж підлестник чей же не явиться перед лицем у його!

17 Вислухайте ж уважно слово моє й ясуваннє моє ушима вашими:

18 Ось, я завів суд над справою: знаю, що вийду виправданим.

19 Хто зможе стати проти мене? Бо я борзо вмовкну й віддам дух.

20 Тілько двох речей не чини (Боже) зо мною, а тодї я не ховати мусь від обличчя у тебе:

21 Одверни від мене руку твою, й страх перед тобою нехай не потрясає мене.

22 Тодї зви, а буду відповідати, або я говорити му, а ти відказуй менї.

23 Скілько ж у мене сказ і гріхів? Покажи менї проступок мій і гріх мій!

24 За що ти скриваєш лице (ласку) твоє, й за ворога маєш мене собі?

25 Хочеш хиба стерти зірваний листочок, і за сухою соломинкою гнатись?

26 Пишеш бо засуд гіркий на мене й дописуєш менї гріхи з молодостї моєї;

27 Ноги мої в кайдани куєш, і всї стежки мої назираєш, і ходиш слїдом ніг моїх.

28 Я ж, мов глина, розпадаюсь, як одежа, що її міль переїла.

Йов 14

1 З жінки родиться чоловік, і короткий вік свій у журбі проводить;

2 Квіткою він виходить та й поникає; тїнню пробігає й не зупиняєсь.

3 І на такого ти отвираєш очі твої, і зовеш мене на суд із тобою?

4 Хто з нечистого може чистим родитись? Анї один.

5 Коли ж йому днї визначені, й число місяцїв його в тебе, коли ти назначив йому гряницю, що її не переступить,

6 То відступи від його, так, позирни куди геть, нехай він одпочине, покіль, як той поденщик, не скінчить дня свого.

7 Дереву є хоч надїя, що воно, й зрубане, знов одродиться, й пагонцї з його одростати не перестануть;

8 Та хоч його корінь в землї й перетрухне й пень його завмре в поросї,

9 Але, як тільки почує воду, воно пустить паростки й поросте галуззєм, наче б новопосаджене; -

10 А чоловік, як умре, розпадає ся; відойшов, і де він подївся?

11 Води зникають із озера, й ріка посякає й висихає:

12 Так і людина ляже й не встане; покіль конець небесам, не пробудиться й не підоймесь із сну свого.

13 О, коли б ти да сховав мене в преисподнїй і там держав мене, аж покіль гнїв твій перейде, й положив реченець, і спогадав знов про мене!

14 Засне людина, та чи знов оживе ж коли небудь? Через усї днї визначеного менї часу дожидав би я, покіль прийшла б менї зміна.

15 Ти кликнув би, а я дав би відповідь тобі, й ти подав би ласку твору рук твоїх;

16 Бо тодї ти лїчив би кроки мої, та не підстерігав би гріха мого;

17 Ти б запечатав тодї переступ мій, й провину мою закрив би.

18 Та як гора, падаючи, розсипається, й скала сходить з місця свого;

19 Як вода стирає каміннє, а розлив її змиває пил земний, так і надїю людську ти в нїщо обертаєш.

20 Ти тїсниш його до кінця; змінюєш вид його й відсилаєш.

21 Честь його дїтям, чи нї, він того не знає, понижені вони - йому те байдуже;