5 Я ж признав тебе за свого в пустинї, у тій землї спраги.

6 Маючи поживу, вони їли до ситу; а коли засичувались, підіймалось у гоp hу їх серце, й забували про мене.

7 За те ж станусь я їм левом - левчуком, що чатує при дорозї.

8 Нападати буду їх, як ведмедиця, що забрано їй дїти, - як левиця, роздирати й виїдати місце, де серце їх бється; дикі зьвірі будуть їх розторгувати.

9 Ти самий, Ізраїлю, погубив себе, бо тілько в менї - опора твоя.

10 А де ж царь твій? Нехай би тепер рятував тебе по всїх містах твоїх! Де ж суддї твої, що про них ти мовляв: Дай нам царя і старшину?

11 Я ж дав тобі царя у гнїву мому, та й - одняв у досадї моїй.

12 О, Ефраїмове беззаконство звязане в узол, сховано його гріх, не забудесь!

13 Прийдуть на нього муки породїлї; він - нерозумний син, инакше не ждав би, аж прийдеться родити дїтей.

14 Та я вибавлю їх із потали пекла, відкуплю їх від смертї. Де жало твоє, смерте? а ти, пекло, де твоя побіда? жалю зза сього у мене не буде.

15 Хоч Ефраїм між братами й плодющий, та з востоку підійметься буря, підійметься буря Господня з пустинї, - і висхне джерело його, й зсякне виплив його; вона опустошить скарбівню всього посуду дорогого.

Осiя 14

1 Спустошена буде Самария, за те, що проти Бога свого встала: од меча поляжуть вони, малеча їх буде порозбивана а ваговиті їх молодицї, порозтинані, погинуть.

2 Вернися же, Ізраїлю, до Господа, Бога твого, бо ти впав через безбожність твою.

3 Возьміть із собою (щирі) слова, приступіть до Господа й говоріть до його: Відійми всяке беззаконство й приверни благость, а ми приносити мемо жертву уст наших.

4 Ассур не буде вже надїєю рятунку нашого; не будемо (вповаючи) всїдати на конї, та й виробам рук наш

5 О, я вилїчу-прощу їх зраду, полюблю їх по моїй ласкавостї, бо гнїв мій одвернеться від них.

6 Буду Ізраїлеві росою; він зацьвіте, мов лилія, та запустить коріннє, мов на Ливанї.

7 Пагонцї в нього забуяють, прикраситься, наче оливина, а пахощі від нього - як од Ливану.

8 І будуть знов вертатись, хто раз сидїв під тїнню в нього; забагатїють хлїбом; зацьвітуть, наче лоза виноградня, і будуть славитись, як вино Ливанське.

9 Яке менї ще дїло до ідолів, скаже Ефраїм. Я ж вислухаю його й зглянуся на його; я буду йому зеленїючим кипарисом, од мене будеш мати плоди.

10 Хто такий мудрий, щоб се зрозуміти? Хто має розум, щоб се все збагнути? бо праві дороги Господнї, й праведні ходять ними, а беззаконники впадуть на них.

Йоiл 1

1 Слово Господнє до Йоіла Ватуіленка.

2 Чуйте се, люде старезні, та й ви осадники сієї землї. Чи бувало коли таке за вас або за днїв батьків ваших?

3 Перекажіте се дїтям вашим; а дїти ваші нехай перекажуть своїм дїтям, а сих дїти - дальшому родові:

4 Що полишила гусїниця, їла сарана; що полишила сарана, точили черви, що ж од червів зоставалось, жуки те доїли.

5 Прокиньтесь, пяницї, й плачте-голосїте, ви всї, що любите вино попивати, затужіть по виноградньому сокові, бо його однято од уст у вас!

6 Бо наступив на мою землю народ дужий, що його й не злїчиш. Зуби в його - левині, челюстї в його, як у левицї.

7 Мій виноградник він спустошив, фиґовину обломив, облупив її з кори й відкинув, - тільки галузки її білїють.

8 О! голоси, як молодиця, приперезана веретищем, по мужові молодощів своїх!

9 Перестали приноси хлїбні та ливні жертви в дому Господньому; плачуть сьвященники, служителї Господнї.

10 Поле облогом лежить, землиця сумує; витоптано збіжжє, сок виноградний висох та й оливина повяла.

11 Румянїтесь із заводу, ви, хлїбороби; ридайте, виноградарі; плачте по пшеницї й ячменї - пропали жнива в полї.

12 Зсохла лоза виноградня, фиґовина повяла; гранатнє дерево, пальма та яблонь - всї дерева в полї повсихали; тим то й в синів людських всї радощі зникли.

13 Попідперізуйтеся веретищами й плачте, сьвященники! ридайте, слуги олтаря! ійдїть, в волосяницях ночуйте, слуги Бога мого! не стало нї хлїба, нї ливних жертов в дому Бога вашого.

14 Визначіте піст, оповістїть сходини громадські, скличте старшину й усїх осадників землї в дом Господа, Бога вашого, й благайте Господа.

15 О, що за день! а близько він, сей день Господень; мов хуртовина, прийде він од Всемогучого, й усе спустошить.

16 Чи ж не зникає вже перед нашими очима пожива з дому Бога нашого, а з нею радощі й веселощі?

17 Зерно зітлїло під скибами своїми, спорожнїли засїки, повалено стодоли, бо не стало збіжжя.

18 О, як реве скотина, сумує стадо худоби, що нема їм паші, та й отари валяться з ніг.