— Княже!.. Та княже ж, речу!..

Гатило ледве розплющив обважнілі повіки. В наметі було поночі, та він таки впізнав старого кравчого князя Годоя.

— Що є стало?

— Ось вийди...

Гатило здивовано підвівся. Годой не хотів казати чогось такого, що бентежило його, й Великий князь київський скосував на хворого сина. Той, певно, не спав.

Уже надворі Годой пошепки звірився:

— Жона...

— Яка?

— Ота латинка. Сидить у Вишатиній полотці. Речу їй: князь опочиває, але вона й не слухається...

Богдан Гатило, стенувши плечима, подався туди, де чорнів гострий верх Вишатиної полотки. Там світилося двоє горілець. На м'якому ложі сиділа римлянка, імператорова сестра Юста-Грата Гонорія.

Гатило вперше почув про доньку західнього римського імператора, нині вже небіжчика Констанція, давно — ще коли князь Годой ходив слом до Теодосія, а безвусий Хрисафій намовляв київського сла отруїти свого володаря. Юста-Грата Гонорія змалку жила в царі-городі Константинополі разом із братом, а коли брат водінням Пульхерії сів на стіл у Римі, то забрав із собою й сестру Юсту.

Та стіл римський вельми хиткий, і, щоб усидіти на ньому, треба мати неабияку спритність, а Юста росла й гарнішала з кожним літом. Коли її виповнилося шістнадцять, імператорів двірець на Палатині став скописьком жонихів. Чи мала собі Юста любого між них — те Валентиніана зовсім не обходило, в родині імператорів злюб — справа інша. Та кожен, кому дісталася б рука доньки імператора Констанція й рідної сестри імператора Валентиніана Третього, став би в Римі другою людиною, а друга людина завжди має хіть стати першою.

Звичайно, все було в волі Валентиніановій, і він міг би старанно добрати можа своїй сестрі. Недолугих і геть дурненьких патриціїв у Римі жило багато, навіть серед громадян найвищого титулу. Таких суперників молодий імператор не боявся, але де гаранція, що Юста не народить йому небожат можеської плоті? А діти ростуть вельми швидко. Та хіба ж не бувало, що й немовлят саджано на стіл? Скілько завгодно, й у сьому сам Валентиніан був уже свідком, коли в Константинополі став імператором його двоюрідний брат Теодосій Другий, який тоді ще ледве спинався на ніжки, а на золотий стіл його підсаджувала лисиця Пульхерія.

Так минали місяці й літа, Валентиніан усяко зволікав із сестриним заміжжям, але привид ще не народженого небожа-суперника дедалі наполегливіше переслідував його й снивсь уночі. Вбити сестру Валентиніан не міг — він любив її, по-своєму, але любив, їх зблизило важке спільне дитинство. Й Валентиніан одваживсь на інше. Коли Юсті сповнилося двадцять, вона раптом зачинилась од усього світу в своєму хоромі. Для Рима то було громовицею з ясного неба: Юста-Грата Гонорія дала обітню дівства?! Та палка й жагуча Юста, в яку молоді патриції залюблювались із одного погляду, Юста, з якої аж променилася любов!

Але імператорова сестра сама заявила про свою обітницю, й лише Валентиніан знав, як йому пощастило сього домогтись.

Так минуло три літа, й Рим почав забувати про Юсту, та в літо четверте вона зненацька втекла. Втекла, бо жила в хоромі вільно й мала достатньо срібла і золота, її впіймали дуже швидко — не встигла дістатися й Сіцілїї. Тоді брат просто замкнув Юсту. Відтепер вона замешкала в хоромі з десятьма євнухами й не могла виходити за поріг, бо й порогів не було: Валентиніан оточив її хором високими мурами й поставив неприступну сторожу з євнухів-ефіопів. І знову потяглися літа за літами, й усі спроби Юсти-Грати Гонорії вирватися на волю лишались марними.

Гатило знав про долю сестри західнього імператора — він мусив знати все про всіх значних володарів. Минулого ж літа до городу Києвого прибився гонець. Він мав лише двох супровідників і жодної учти, але назвався слом від Риму. Гатило наказав котромусь незначному боляринові прийняти його, та сол, безвусий євнух, домагався до «гунського імператора» й передав йому важкий золотий перстень із дванадцятьма камінцями-кривавцями.

То була печатка Валентиніанової сестри. Словами ж євнух переказав таке:

— Світла царівна Юста-Грата Гонорія сле тобі сей перстень і свою мольбу визволити її й узяти собі жоною. А віно вона принесе тобі добре: всю провінцію Галлію вкупі з готами аквітанськими й усіма язиками, що в Галлії сидять віддавен і віднедавен.

Перстень Богдан Гатило лишив, але слова жодного не велів переказувати Валентиніановій сестрі. Тепер же вона сама прийшла до нього, й сиділа в його полотці, й розгублено зорила на нього...

— Яку маєш надобу? — непривітно спитав Гатило, й царівна встала. Вона з твердим латинським виголосом проказала грецькою мовою, бо грецькою звернувся до неї й він: