Вход/Регистрация
Ги-ги-и
вернуться

Винничук Юрій Павлович

Шрифт:

– Не переживайте. Вся зелень так само природного походження. Спритність рук і жодного шахрайства. У нас тут є такий спеціаліст з витинанок. Може в три секунди вирізати з газети ваш портрет. А нарізати з кульбаби і подорожника листя петрушки чи кропу – йому раз плюнути. Зате подумайте, як буде вражена висока комісія, побачивши такий стіл!

Обличчя лікарів зблиснули радістю.

– Пане Штунда, – сказав Філюсь, – ви вартуєте кращої долі. Зайдіть до мене ввечері на келишок дистильованої води.

– З великою приємністю, пане дохтор. Але я ще не скінчив. В буфеті ще буде шампанське.

– О, Боже! – вжахнулися лікарі. – Ви нас обдерете до нитки!

– Ні-ні, ви не те подумали. Шампанське я виготовляю власноручно. Маю чудову рецепту: чай з карбідом. Потребую тільки десять порожніх пляшок з корками.

– Я завше казав, що земля наша повниться талантами! – вигукнув пан Гольцман.

– Я подумав про одну проблему, – сказав пан Філюсь. – Коли хворі почнуть заходити у ці ваші кабіни для голосування, у них може прокинутись здоровий інстинкт. У нас є різні пацієнти. Що буде, коли хтось із них сяде справляти потребу?

– Я про це вже подумав. Там під сподом буде моя людина з шприхою. І щойно хтось захоче всістися, то враз дістане шприхою в самі… знаєте, куди.

Пан Штунда мав рецепти на всі життєві випадки. Коли лікарі розійшлися, він підійшов до мене:

– Влодзю, я тут вирішив організувати невеличку концертову програму. Покажемо фінальний акт «Вотелло», танець маленьких лебедів і кілька пісень. Вотеллом буду я, на Диздимону вмовив Гафійку, жи на кухні бульбу чистит. Але, видиш, слів я не пам’ятаю, а тут нема тої книжки. Може, ти пригадаєш, що там той Вотелло Диздимоні казав?

– Казав, щоб призналася, чи спала з тим, як його…

– З Яськом. То я пам’ятаю. Але що на то Диздимона?

– Жи спала, але тільки їден раз.

– А то стерва! Так я і думав! Після того він її дусит?

– Так, але вкінці вона ще співає, – пригадував я.

– О, власне! Напівзадушена! То не дурний хлоп писав. Я ті, Влодзю, вповім, жи я на тім дуже добре розуміюсь. Коли я дусив свою жінку, вона обзивала мене різними поганими словами. І не стрималася ані на мент! Я їй кажу: мовчи, холєро, бо ті задушу. Ну і таки мусив. Така була з неї вредна баба.

– Я думаю собі, чого ви за того Вотелло взялися. А то все з життя.

– Так, Влодзю, я пережив багацько.

– Але, пане Штунда, де ви взяли малесеньких лебедів?

– Маю шість дистрофіків. На людей вони вже не подібні, але лебеді з них – перша кляса. Ага, ту в нас є ще один вар’ят, добре співає, але не знати, якою мовою. Може б, ти його переслухав, бо не знаю, чи варто випускати на сцену.

– Ну і де він?

– Ходи в сусідню палату. Я їх там загнав слова вчити.

В палаті з десяток хворих вгризалися в якісь клапті паперу. Штунда підкликав високого худого чоловіка і сказав до нього:

– То є Влодзьо, відповідальний за культурну програму, вийдіть собі до парку, бо тут такий галас, що годі говорити.

Ми вийшли в парк, сіли на лавці, і я спитав:

– Що то за пісня, яку ви співаєте?

– Це наш національний гімн.

– Ваш? Особисто?

– Ні, мого народу.

– Ага, то ви представник національної меншини?

– Я представник великого народу. Я прибув з планети Бездрик і вже п’ять літ мучуся у цьому вашому Кульпаркові.

Мені все стало зрозуміло. У нас тут є різні особистості. Є просто Марія, апостол Павло і навіть Сергій Головатий. Чому б мало забракнути якогось Бездрика?

– Я знаю, що ви думаєте, – сказав він. – Але ви помиляєтесь. Я справді прибув сюди звідти, – він тицьнув пальцем у небо. – І повернуся туди.

– Всі там будемо коли-небудь, – хитнув я головою.

– Влодзю, я вам вірю, ви не є божевільний. Я давно за вами стежу! Вирятуйте мене звідси, і я віддячу. Я маю дивовижні властивості: можу лікувати людей, ба навіть воскресати із мертвих.

Напевно, я подивився на нього трохи дикувато. Тоді він встав, роззирнувся і сказав:

– Зараз я вам доведу. Злапайте мені щось… Щось живе – муху, метелика…

– Де я вам тут буду бігав по парку і лапав мух! Це вам не палата.

Я ліниво покрутив головою і побачив метелика, який сонно стирчав на стеблі квітки. Я впіймав його і приніс тому диваку.

– Обірвіть йому крила.

Колись у дитинстві я бавився цим залюбки, але зараз це справило для мене мало приємності. Проте я слухняно позбавив бідолашного метелика крил і поклав на лавку.

– Тепер розчавіть йому голову.

– Та ви що гадаєте собі? Що я садист?

– Добре, тоді це зроблю я.

  • Читать дальше
  • 1
  • ...
  • 9
  • 10
  • 11
  • 12
  • 13
  • 14
  • 15
  • 16
  • 17
  • 18
  • 19
  • ...

Ебукер (ebooker) – онлайн-библиотека на русском языке. Книги доступны онлайн, без утомительной регистрации. Огромный выбор и удобный дизайн, позволяющий читать без проблем. Добавляйте сайт в закладки! Все произведения загружаются пользователями: если считаете, что ваши авторские права нарушены – используйте форму обратной связи.

Полезные ссылки

  • Моя полка

Контакты

  • chitat.ebooker@gmail.com

Подпишитесь на рассылку: