– Мені все-таки здається, що він нас дурить.

– Ти завжди вибираєш, що легше. Тобі не хочеться, щоб ми від нього залежали, от ти й не віриш, – заперечив Берія.

– А тобі ніби хочеться.

– І мені не хочеться. Але шо дєлать, як неоднократно казав тов. Лєнін?

– Ти поясни мені, дорогий, як це сталося, що він попав у Кремль? Хто його визвав?

– Да ти ж його сам і визвав.

– Я? – вибалушив очі вождь.

– Ти мені наказав негайно знайти художника, щоб намалювати безсмертну картину «Щасливе сімейство», як оце ми всі сидимо на колінах у Мамаші Революції.

– Так я що, казав саме його викликати?

– Діло в тому, що ти сказав привести геніального художника. А в нас на цю пору, хоч яйця викрути, усі геніальні художники в расход пущені. Нікого не лишилося. Тоїсть пару ше є, но вони космополіти, а ввиду теперішньої твоєї політики нащот того, шоб долой космополітів, істєствєнно я не міг їх запрошувати для такого отвєтственного дєла. А це якраз найгеніальніший режисер современності. Його фільм «Земля» дивився весь світ.

– А-а, – закивав радісно Сталін, – так це він «Щорса» зняв?

– Він! От бачиш – признав. Короче, ясно, що він з нічого може зробити шось. Потому шо в диствітельности Щорс був, канєшно, пшик. Там на фронтах і куди більші герої воювали. Но вони всі вовремя були ліквідовані. Як враги. А цього ліквідували як героя…

– Так це ж режисер, а не художник.

– Да, але він і художник. Рисує за милу душу. Всі стіни в камері порозмальовував. Інші там матюки різні царапають, антісовєтчину, а цей – сключительно картіни. Просто тобі ермітаж. Словом, я рішив, що тільки він може намалювати про нас героїчеську картину, таку, шоб народ трепетав, ридав і бив поклони до отупєнія.

– Поняв. Значить я сам собі свиню підсунув? – Тяжко зітхнув Сталін. – Добре, а шо було далі?

– Як? А ти шо, не помниш?

– Да у нього ж страшні провали, – озвалася Мать Революція. – Він не пам’ятає, куди люльку подів, не то шо…

– Про провали нам давно ізвєсно, – сказав Берія. – Але одне дєло люльку загубити, а друге – державу.

– Е! – стрепенувся Сталін. – Ти на шо намєкаєш?! Ти куда гнеш?!

– Правильно гне! – підтримала Берію Мама. – Держава – не люлька. В зубах тримай, а згоріть не давай.

– Коротше, – вів далі Берія, – ні з того ні з сього ти вперся, шо сядеш посередині, а далі і взагалі відказався від групового портрета. Бо ти, мовляв, вождь, і давай отдельну картіну.

– Ну і що? Не заслужив я, чи що?

– Та ніхто не каже, що не заслужив. Кожен з нас заслужив.

– І я заслужила! – нагадала про себе Революція.

– І Мамаша заслужила. Одним словом, як кожному портрет рисувать, дак чорт зна на скільки затягнеться. А він, тоїсть художник, один у нас. Усіх уже постріляли, оце одного й лишили. Сємєнной фонд називається.

– Так, – кивнув Сталін. – Це пам’ятаю. А що далі було?

– А далі, значить, так. Почав ти йому натякать нащот свого портрета.

– А він шо?

– А він чи не здогадався, чи здєлав вид – не знаю. Всі вони – ці дєятєлі іскуства такі. Один Джамбул Джабаєв не такий. Да ше Корнійчук.

– Значить не здогадався, – похитав головою вождь.

– Потім ти почав розказувать про всі свої подвиги. Но как би не про себе, а про когось другого. І знову, значить, ожидав, шо він догадається.

– А він і тут не догадався? – аж позеленів вождь.

– Нє-а… і тоді якраз случився припадок.

– З ним?

– Ні, не з ним, а…

– З тобою?

– Да я шо – припадошний, чи шо?

– А з ким?

– Та з тобою. Ти почав кричать, тупать ногами, цвиркать слиною і вопше употреблять некультурні слова. В тому числі і нащот його матері. Шо ти її, мовляв, у свойо врем’я ето самоє…

Тут Берія поляскав долонею по кулаці.

– Шо за єрунда? – стенув плечима Сталін. – Да ніколи я з його мамашою нічого такого…

– Але він так поняв, шо ти маєш в виду не його мамашу, а Україну вопше. Тоїсть ти Україну, – ляск-ляск долонею по кулаці, – ето самоє.

Сталін перестав міряти залу й спинився.

– А-а, Україну? Да, було дєло. Вздрючив я її, как надо. А він шо – образився?

– Він назвав тебе катом. І тоді ти мене ударив.

– А-а, да-да-да… З цього місця я уже все пам’ятаю. Так воно й було.

Раптом до зали ввалилося четверо членів Політбюро. Всі в кальсонах з квіточками і зі штанами в руках.