А, може, це воно і є? Хоч би це було так! Він так довго був самотнім.

Георгій підняв голову до її балкону. Вона стояла там і махала йому рукою. «На добраніч!» — почулося згори.

«На добраніч!» — з відчуттям полегкості сказав він, скочив у машину і помчав додому.

Він був щасливий. Про це свідчило специфічне тремтіння у сонячному сплетінні.

Липинський відчував потребу побути на самоті, щоб насолодитися цим новим для нього станом невагомості. Він припаркував машину і рушив у бік сусіднього парку, щоб прогулятися перед сном і впоратися із невідомим досі збудженням. Йому стало приємно, що перед ним відкрилися дверцята у зовсім нову сферу життя, де немає ні політики, ні бізнесу, ні суєти його попереднього життя. Реальними є лише ті кілька днів нового життя, в якому з'явилася нова жінка, ні, не нова, а перша. Перша жінка. Єва...

Він гуляв нічним парком і мугикав собі під ніс якусь дитячу англійську пісеньку.

Напівдорозі його хтось наздогнав. Георгій почув важке дихання. Невже Борис? Він обернувся. Так, він. Чи не він? Борис був у брезентовій куртці з капюшоном.

— Це я, не лякайся, — прошепотів Борис.

— Що за маскарад? — незадоволено буркнув Георгій і пішов далі, немов втікаючи від нього.

Борис, важко дихаючи, підтюпцем побіг за ним.

— Не відвертайся від мене! — благально захрипів той. — Вислухай мене!

Георгій мовчав. Поява Бориса вибила його з колії.

— Слухай, Борисе! — зірвався Георгій, якому стало безмежно жаль себе, свого зруйнованого психологічного комфорту, який несподівано прийшов до нього і так само несподівано розвіявся. — Скажи мені — чому я? Чому ти приходиш саме до мене?

— Більше мені нема до кого... — прохрипів той. Вони стояли серед нічного парку. Георгій усе ще

сподівався, що він піде геть, тому сказав:

— Моя тобі порада: іди додому. Ніщо так не допомагає, як сім'я.

«Хто б казав!» — посміявся із себе подумки Липинський. Борис заскавулів:

— Я самотній! Ти собі не уявляєш, що значить бути самотнім, маючи сім'ю, фірму і, як колись казали в наші комсомольські часи, громадське навантаження. Ти навіть не уявляєш! Ти не розумієш, що значить прийти додому і відчувати, що вони тобі чужі, вони живуть на чужій планеті, вірніше, на супутнику моєї планети, і вони вічно обертаються навколо мене, не залишаючи мені ні крихти свободи, і самі вони не в змозі подолати мізерну відстань до мене через об'єктивні закони гравітації.

«Кепські справи. Відомий політичний діяч, керівник могутньої юридичної фірми, поважний батько сімейства,

законспірувавшись у бомжа, ловить на вулиці Георгія, який завжди — в університеті, в аспірантурі, в бізнесі, в політиці, —

був мені більше конкурентом, аніж другом...»

Георгій розвернувся і пішов швидким кроком додому. Борис зрозумів це як знак згоди, тож задріботів за ним, усе ще важко дихаючи.

Перед порогом дому Георгій неначе завагався. Він зупинився, обернувся і пильно подивився на Бориса.

— Тільки одна умова. — Він зробив паузу. — Без дурних розмов.

Борис був згоден на все. Він кивнув:

— Точка.

Нагорі вони сіли на кухні, включили телевізор.

— їсти будеш? Борис кивнув. Георгій оглянув його:

— Може, приймеш душ?

Поки Борис мився, Георгій поставив варитися рис, зробив салат, запарив креветки, витягнув пива. Самому їсти не хотілося. Розмовляти теж.

Вони сиділи і мовчки дивилися новини.

Георгій скоса поглядав на Бориса. Що з ним сталося? Буквально за кілька тижнів він із самовпевненого чоловіка, в якого завжди все складалося найкращим чином, перетворився на беззахисного звірка, зацькованого і божевільного. Георгій зрозумів: йому не відкараскатися від Бориса і від його проблем. Все одно доведеться розбиратися.

«Чому я? — повторював подумки Георгій, тарабанячи пальцями по столу. — Чому саме тепер?»

Борис довго мовчав. Нарешті сказав дуже серйозно:

— Мені капець.

— Кому ти потрібен? — роздратувався Георгій.

— Мені капець... — повторив той. — Якби ти знав, що в тому документі! — закричав він.

— Ти обіцяв! — гаркнув на нього Георгій. Той покірно замовк.

Вони втупилися у телевізор. На екрані з'явилася група молодиків з татуюваннями. Вони тримали транспаранти, на яких був зображений голий король. Георгій підсилив звук. 1

«Група молодиків називає себе націонал-анархістами...»

— О! А ти казав, що в нас в Україні націонал-анархістів немає, — пирхнув Георгій.

— Принаймні в Міністерстві юстиції вони не зареєстровані. Підпільники чи що? — і собі зацікавився Борис.

— До чого тут голий король?

— Маразм якийсь.

«Націонал-анархісти висловили обурення проти дій Росії щодо Грузії. Своєю акцією вони намагалися збурити громадську свідомість українців проти неоколоніальної політики Росії...