захочуть, щоб я служив їм. І був готовий до цього. Думав: вислужуся до генерала і покажу цим хохлам, що таке справжній офіцер.

— А то ми не знаємо...

— Ні, ви, тобто вже ми... Ми не знаємо... Ми не вміємо цінувати військовий професіоналізм... Але я не про це...

Георгій подумав: як дивно, що вони з різних позицій приходять до одного і того ж висновку: в Україні професіоналізм не цінується.

— Власне, я їхав туди, як на свою історичну батьківщину і не для того, щоб повертатися. І ти знаєш, перший рік пройшов, як уві сні. Я був бездоганний і щасливий водночас. І справді, хіба порівняти нашу службу безпеки з їхньою! Ми ж аматори! В нас дитсадківські чи, краще сказати, дідівські методи роботи. А там — махина. Потужна махина з віковими традиціями царської охранки! Розумієш: служба безпеки — це тоді служба безпеки, коли є традиція. У них від Катерини II впроваджено німецький стиль роботи, замішаний на російському фанатизмі. Це вибухонебезпечна суміш! І там я став фанатом. Я став в академії одним із них... ні, я став кращим серед них. Віриш?

— Вірю! — упевнено сказав Георгій.

Цей хлопець завжди в усьому намагався бути першим.

— І найбільше мене вражало, що служба безпеки — це не лише тупа охорона вищих посадових осіб і примітивне збирання досьє на всіх і вся «про всяк випадок» — раптом провиниться, от і шантаж готовий. Ні. У них працює ціла система хитромудрого продукування національних міфів і педантичного знищення всього того, що могло б їх дискредитувати. От, наприклад, поставлена мета: довести всьому світові, що грузини — брудні поплічники терористів — і для цього фабрикуються різні дуже правдоподібні докази і поширюються на весь світ. Дарма, що це неправда. Дарма, що це несе за собою людські жертви!.. Ти мені не віриш?

— Чому не вірю? Ти трохи перебільшуєш, але... Я прекрасно знаю з історії, як Катерина II знищила всі документи своїх попередників, зібрала науковців, і вони написали нову історію Росії, історію великої Росії, фальсифі-куючи літописи, житія, «писчие книги»... — От і я про це саме. Тільки це відбувається в наш час! І ти собі не уявляєш, яка це насолода бути учасником творення цих міфів і їх втілення в життя! Це просто наркотик! Ти стаєш творцем історії, ти повертаєш історію так, як тобі хочеться!..

— Це ти про себе?

— Та ні... Я — пішак... Я — гарматне м'ясо. Однак я пішак з головою. Часом буває таке... Така помилка природи... Я ж усе-таки кадебешник у третьому поколінні... Мій дід ще твого діда розстрілював... Як це не сумно звучить... Я на цьому розуміюся...

«Дуже дотепний жарт! Що він од мене хоче? Щось останнім часом забагато людей чогось від мене хочуть!»

— І я буг закоханий в цю махину, в цю фабрику!.. Тільки, будь ласка, не засуджуй мене! Це був чисто професійний інтерес!

«Нічого собі! Невинна дитяча забава!»

— Скажи, навіщо ти мені все це говориш? Я не хочу цього чути, — сказав Георгій.

— Ти хочеш це почути! Хочеш! І ніхто цього не знає краще від мене! А чому я тобі все це кажу, ти потім зрозумієш, коли я закінчу. Нам треба вчитися в Росії й Америки конструювати національні міфи і втілювати їх за допомогою служби безпеки. Вчитися!

— Здається, ми потихеньку освоюємо це ремесло: таку лапшу на вуха людям вішаємо...

— Отож-то і воно! Ви лапшу вішаєте, а вони працюють!.. Георгія розмова вже почала дратувати. Він вирішив

пришвидшити розв'язку:

— Скажи відверто: ти через Бориса затіяв цю сльозливу прелюдію?

— Якого? Бородача? Ти що? За кого ти мене маєш? Невже ти думаєш, що я до тебе через того козла? Він нікому не потрібний! Він — параноїк! І для нас небезпеки не становить.

— То в чому ж річ?

— Дай я закінчу свою історію. Я хочу, щоб ти мені повірив.

Георгій змирився: Морозов від нього не відстане, поки не доб'ється свого. Тож він вирішив не опиратися і слухати:

— Давай повернемося до мого навчання у Москві. Отже, я був найкращий студент, взірцевий офіцер! І мене цінували! Мене ніхто ніколи так не цінував, як там! Оце вони уміють! Оцього в них не відбереш! І я був гордий з того. Аж до того моменту, поки мені не запропонували працювати на них, тільки не так, як я мріяв. Вони запропонували мені працювати на них, проте в Україні! Ти зрозумів, до чого я веду?

— Звичайно. А що тут незрозумілого?

— Я був шокований. Мені в принципі не звикати до сексотської служби. Я зі студентських років працював інформатором — ти знаєш це. Однак щоб я — блискучий офіцер, помішаний на офіцерській честі, — продав свою батьківщину?

— Батьківщину? — перепитав Георгій з іронією.

— Ти віриш, я тоді вперше в житті ототожнив себе з Україною! Я тут, на цій землі, виріс, і я такий, як і ви, а не такий, як вони! Я це зрозумів! Я зрозумів, що я — не росіянин. Я — хохол. Я — впертий, самозакоханий хохол, який ненавидить москалів!

— Оце так новина! Морозов не зважав:

— Вони мене переконували: ніякої брудної роботи! Операція: «Україна — країна російського бізнесу». Тут немає нічого аморального! Так роблять десятки твоїх земляків, до речі, з українськими прізвищами! І знаєш, що я їм сказав? Я їм сказав: «Я — український офіцер!»

Георгій подивився на Морозова із здивуванням.

— Віриш? — вже вкотре спитав Костя.

— Тепер ні. — сказав Георгій. Він ніколи не вірив людям, які б'ють себе в груди...