Якось уранці він не застав Євдокії біля себе в ліжку. Це його насторожило, а потім і налякало. Вона його ні про що не попереджала. Георгій припіднявся з подушки на ліктях: йому запаморочилося в голові від довгого лежання. Вийшов у вітальню. Там Євдокії не було. Зиркнув на картину: сокіл-сапсан дивився йому прямо у вічі. В його очах було торжество. Щось засіпалося у Георгія в грудях. Він відчув хвилювання. Це хвилювання було невідомого походження, однак зрозумів, що це передчуття. Липинський ще раз подивився на сокола. Так, його погляд хотів йому щось повідомити. Георгій боявся думати, але йому здавалося, що погляд був упевненим і радісним.

Він поплентався на кухню. Євдокії не було і там. Заварив собі кави і випив з сухариками. Вийшов на балкон: сусідній парк прокидався зі сну і привітно шелестів. Георгій пішов у ванну і прийняв душ. Потім поголився і вдяг білу сорочку. Сів у крісло і став чекати.

Подзвонили у двері. Він підхопився і побіг до дверей, хоча в останню мить згадав, що у Євдокії — свої ключі.

— Хто там? — спитав Георгій, з підозрінням вдивляючись у «вічко».

— Посильний.

— Від ксго? — з підозрінням перепитав Липинський.

— Від Османова.

Георгій відкрив двері. Посильний передав йому якусь пласку чотирикутну річ, обгорнену папером. Він заніс пакунок додому і здер папір. Це був портрет Георгія-переможця. На зворотному боці було написано: «Георгій» Георгію від Осман-огли. Бажаю тобі перемоги»!

Липинський посміхнувся. Уперше за багато днів.

У квартиру ввірвалася Єва. Саме ввірвалася, поспіхом грюкнувши дверима, ніби тікаючи від когось або від чогось. Побачивши Георгія після душу і гоління, в білій сорочці, вона закам'яніла на порозі, однак за мить оговталася, зняла взуття і сама пішла у ванну. Дуже довго не виходила звідтіля. Через деякий час Георгій почув, що вона мугикає пісню. Не міг повірити вухам. Так, вона співала. Крізь шум води він намагався розібрати мелодію і слова...

Що це таке? Невже йому ввижається? Ні, не ввижається... Вона співає... Ні, не може бути... Так і є! Вона співає «Інтернаціонал». Георгій почув чітке: «Кипит наш разум возмущенньїй и в смертньїй бой вести готов!»

Шум води припинився, і вона вискочила з ванни. Саме вискочила. Георгій зустрівся з її поглядом. Він був водночас радісний і винуватий.

«Чи, бува, не зрадила вона йому?» — зненацька його ошпарила думка. Це таємниче зникнення... душ... винувато-радісний погляд...

«Напевно, так і є. Поки я «страждав», вона... Ні, я її не засуджую. Це природна потреба. В цьому немає нічого

протиприродного... А все ж як прикро! Невже я ревную? Так, мені боляче!»

Тим часом Єва посушила волосся феном і взялася варити собі каву. Георгій відчув, що думка про Євину зраду різонула йому прямо по серцю.

«Хто він — мій суперник? Один із її малахольної анархістської компанії? Так і є. Але чому? Чому тепер? Тільки не зараз! Тільки не зараз!» — подумки простогнав він.

Єва тихо підійшла до нього ззаду і закрила йому руками очі. Цей дотик розвіяв усі його сумніви. Ні, вона не зраджувала йому. Вона поцілувала його в губи і вмостилася на коліна. Георгію стало легко, дуже легко. Він зрозумів, що йому тепер начхати на все: нехай нищать, нехай трощать, нехай палять його добро! Тепер йому все одно! Адже він має кохану жінку! І це так багато важить!

Вони кохалися з перервами до вечора. Усі його проблеми відступили кудись за обрій. Єва витіснила з його пам'яті все, що було до неї, все, що сталося за останніх десять днів, все зайве. Тепер була тільки вона. Тільки ЇЇ смаглява шкіра, тільки її монгольські очі, тільки її кохання.

Вечоріло. Західне сонце світило у вітальню, де вони вечеряли тим, що їм прислав Ромко зі свого ресторану. Єва включила телевізор і стала клацати пультом. Нарешті вона натрапила на те, що хотіла. Це були новини.

Вони їли печену фаршировану курку і запивали молодим вином. Уперше за багато днів Георгій їв з апетитом. Єва не відривала очей від екрана. Георгій милувався нею. Йому більше нічого не треба було в цьому житті. Тільки б Єва була поряд. Завжди.

Несподівано вона підсилила пультом звук. На екрані з'явилася фотографія Антипова. Георгій завмер.

—• Сьогодні вранці у Львові був знайдений мертвим у своєму ліжку відомий український бізнесмен...

Георгій подивився на Єву. Вона буквально пожирала очима телевізор.

«Його було вбито з його ж зброї у скроню. Не виключено, що це було самогубство. Щоправда, убитий не залишив передсмертної записки. Інші версії також вивчаються»...

У Єви на обличчі застигла дивна міна, що нагадувала вранішній погляд сокола-сапсана на картині. В ній було торжество. Репортаж закінчився. Вона зітхнула з полегкістю і, потягнувшись, недбало кинула:

— Все...

Георгій так і не збагнув: що саме бриніло в її голосі.

Він пильно вивчав її поглядом. Євдокія, ніби відчуваючи це, не оберталася. Вона якось похапцем і рвучко встала з крісла і поспішила на кухню, неначе тікаючи від Георгія. Вона довго не приходила. Коли він туди зайшов, то побачив, що вона курить сигарету.