В особистому житті Георгія сталися зміни. Євдокія з сином переїхали до нього. Відбувалося «притирання». Щодо хлопчика, то тут, як не дивно, проблем не виникало. Він мав свій маленький світ і жив у ньому, намагаючись без потреби не виходити часто зі своєї кімнати (Георгій віддав йому свій кабінет). Малий був дуже чемним, багато читав і спостерігав за маминим чоловіком.

З Євдокією було все значно складніше. Вона поступово ставала у домі Липинського господинею. А це порушувало його душевний спокій.

Колись, іще під час першого перебування Євдокії у Георгія в домі, він відчинив перед нею свою «святая святих» — гардеробну. Заглянувши туди, вона від несподіванки аж скрикнула. Те, що Єва була дещо шокована — це факт. Однак невідомо чим: порядком, який там був, чи кількістю одежі. Напевно, усе-таки останнім, оскільки гардероб Євдокії був принципово інакшим: він складався з кількох необхідних, хоча й дуже дорогих речей. Вона, як справжній представник своєї націонал-анархістської компанії, була аскеткою, проте вишуканою аскеткою. її душа тяжіла до мінімалізму і бунтувала проти Георгієвої «бароковості».

— Що таке? — перепитав Георгій, коли вона розширеними очима розглядала об'єкт його гордощів.

Вона відразу ж опанувала себе:

— Нічого... Дуже... гм... цікаво.

Георгій зрозумів, що ці слова вона промовила з якоюсь іронією, однак так, щоб його не образити. Гардеробна, від якої пищали в захваті всі його жінки, уперше отримала таку скептичну оцінку. її погляд говорив лише одне: навіщо? Однак вона була доволі вихованою, щоб цю думку не озвучити. Тож Євдокія промовила, здається, перше, що спало їй на думку, аби зам'яти незручність:

— Оце мені подобається. — Вона вказала рукою на одну з його найулюбленіших сорочок з двома ґудзичками на комірці. — Коли чоловік розстебнув на шиї верхній ґудзичок, при цьому нижній, той що ближчий від краватки, застібнутий, це цілком у стилі сучасного розкутого джентльменства.

Вона пішла мандрувати поглядом по поличках далі. Узявши в руки рукав сорочки, вона спитала:

— Хто тобі прасує?

— Я сам, — відповів Георгій і згадав Маринині слова про Єву: «А як вона прасує!»

— Слава Богу, що в тебе немає сорочок під запонки. У нашій країні це виглядає жахливим несмаком.

Георгій відчув себе школярем на іспиті. Він захвилювався, коли побачив, як прискіпливий Євин погляд і далі обмацує поглядом кожну його річ. Георгій не міг збагнути: звідки в неї ці знання про чоловічий гардероб, які він, скажімо, з муками здобував у численних закордонних відрядженнях? Звичайно! На це його мама сказала б: хороший аристократичний смак виявляє себе навіть в п'ятому поколінні. Єва бачить все не гірше від його тотема сокола-сапсана.

— Оскільки ми вже тут, — сказала Єва, — покажи мені, як ти зберігаєш своє взуття.

Липинський слухняно відкрив шухляду для взуття, де були вилаштувані, кожен у своїй чарунці бездоганно доглянуті черевики зі спеціальними вирівнювачами.

— Супер! — сказала вона із захватом. І це було щиро. У Георгія відлягло.

Євдокія ж розмістила свій невеличкий гардероб разом з синовим у маленькій шафі в кабінеті. Все, як у його дитинстві: мамині і його речі вільно розміщалися в одному шифоньєрі. Взагалі, його дещо лякали аналогії нинішньої ситуації з його дитинством. Він не любив Фройда і тому завжди дратувався, коли бачив на власному досвіді, що той, виявляється, правий.

Єдине, що Євдокія не вважала надмірністю, — це, як не дивно, його маленький парк машин. Вона машини любила до безтями. Тож відразу прониклася любов'ю до кожної з них: його перші «Жигулі», які колись осквернила Марина, коли її знудило. Далі ішов сріблястий опельочок, який допоміг йому стати депутатом, чесно «відпахавши» на виборчій кампанії по бездоріжжю, ні разу не підвівши господаря, неначе відчуваючи важливість моменту. Георгій його ніжно любив за це. Опельочок був зареєстрований з певних причин на Ромкові, який взагалі не вмів водити машину. Георгій подарував її другові, однак той віддавав перевагу таксі. Недовго у нього побув після того старий дводверний «БМВ». У Липинського його вкрали. Наступна машина — спортивна «Хондочка». Це був також етап у його житті, молодечо^снобістський. Георгій вперше заробив великі гроші на одному скандальному процесі і вклав їх у свою справу. Водночас він розпочав життя денді. Саме цьому етапові відповідав дух його викличної машини. Тепер же настав новий етап його життя. Липинський бажав чогось нового. Якоїсь строгої вишуканості й залізної надійності. І він поїхав на автошоу вибрати там нову машину. Георгій узяв із собою Євдокію, аби подивитися, що сподобає вона. Єва довго бродила поміж машинами, нагадуючи малу дівчинку в магазині з ляльками, і нарешті зупинилася перед останньою моделлю БМВ. Поплескавши її по заду, немов по крупові коня, вона сказала: «Оцю». Георгій був задоволений її вибором.

Одна складність заважала Георгієві та Євдокії жити безхмарним сімейним життям. Це її націонал-анархізм. Чоловік і жінка уклали усну угоду про те, що вона розірве стосунки зі своїм націонал-анархізмом. До того воно і йшлося, проте це виявилося доволі тривалим процесом. Справа в тому, що Георгій з необережності дав згоду допомогти націонал-анархістам витягти із СІЗО одного хлопчиська на прізвисько Дикий — до речі, сина Професора, — він потрапив за ґрати після акції «Голий Король». Липинський віддав цю справу Ганні Миколаївні, проте виконував деякі посередницькі функції, щоб уникнути зайвої цікавості Феміди у Шиньйоні до націонал-анархізму. Тож Георгієві довелося ще деякий час спілкуватися з тими чи то божевільними, а чи акторами, а чи гравцями вигаданої інтелектуально-віртуальної гри, тобто з членами цього угруповання. Липинський поки що так і не розібрався, хто вони є насправді. Якщо по правді, то він взагалі не хотів вникати в їхню діяльність. Він поспішав якнайшвидше