Явень зайшов до пивної, узяв пляшку пива й замовив яєчню.

Поки що він налляв шклянку й випив.

Так. Усе вийде на добре. Сьогодні йому обіцяний ще один підпис на заяві до партії.

Ясна річ, одразу його членом правління не зроблять; доведеться ще з півроку посекретарювати. Зате зовсім инше відношення. По-перше, він заведе собі револьвера. Він хотів мати револьвера без ніяких дозволів од Д. П. У. Револьвер дуже приваблював Явня. Явень налив другу шклянку й випив її навхилки.

А членом правління він буде десь в иншому місті. Йому одразу дадуть. Явень узявся до яєчні. Доївши останній шматок, він обвів очима кімнату, шукаючи офіціянта.

Він зустрівся поглядом з чиїмись чорними, гострими очима. Це був кремезний дядько в шкіряній тужурці.

Явень заплатив за пиво й яєчню й підвівся.

Коли він дійшов до дверей, дядько теж підвівся і наздогнав його.

«Скажіть, як тут вийти на Фундукліївську?» — запитав хрипкий голос. «Фундукліївської нема, — суворо одповів Явень. — Єсть вулиця Леніна». Дядько ще щось хотів сказати та Явень швидко повернувся й вийшов. Ця розмова йому не подобалася. Дядькові, очевидно, ні до чого була та вулиця, — він чогось хотів від нього, Павла Явня.

Явень вийшов на вулицю. Дощик не крапав більше; сонце гладило його обличчя старенькими, м'якими лапами.

Перейшовши дві вулиці, Явень подивився на руку. До установи ще було рано й він постановив прогулятись після снідання. Сьогодні він піде до т. К. — той мав дати йому останній підпис. Чого від нього хотів той дядько? — 3 підписом т. К. його одразу зарахують у кандидати.

— Чудний якийсь суб'єкт. Дурень? — вирішив Явень і... спинився.

Перед ним стояла повна, висока дама й дивилася йому просто в вічі. Павло Явень привітно посміхнувся.

Вона посміхнулась собі. Нафарбовані красиві губи одкрили низку чудових зубів. Явень перевів очі на гарненький лаковий черевичок.

«Не можу пригадати, де я вас бачив», — сказав він упевнено. — «Уявіть собі, я теж не можу пригадати», — посміхнулась дама.

«Ви в той бік?» — запитав Явень. Дама кивнула головою, Явень узяв її під руку. «Я живу тут недалечко», — сказала вона.

«По Пушкінській?»

«По Пушкінській. Уявить собі: зо мною трапилось нещастя».

«Що таке?» — весело запитав Явень. «У мене вмер чоловік— сказала вона сухо. — «Його треба ховати, а грошей нема».

«Оце тільки й нещастя?» — посміхнувся Явень. — «Я спробую вам допомогти грішми. Воно, правда, таке не що-дня трапляється».

Дама починала його цікавити. В неї єсть юмор. Це інтелігентна женщина — можливо, аристократка!

Явень притулив її руку ближче до себе.

Вони перейшли квартал.

«Ось тут», — сказала дама. Явень кинув блискавичний погляд на табличку — 67 і вони ввійшли в двір.

То була добре обставлена кімната. Правда, біля дверей стояв брудний стілець з примусом і лушпинням од картоплі. Явнів погляд упав на зачинені двохполовинні двері. «Сідайте», — сказала вона.

Явень добув цигарку, запалив і сів. Вона взяла в його цигарку, підійшла до дверей, закинула гачок і раптом, сівши коло Явня, обняла його шию й швидко поцілувала. Потім вона почала розстібувати блузку.

Явень не поспішаючи розстібував сандали.

«Слухайте, а де-ж ваш чоловік? Він нам не заважатиме?» — спитав він саркастично. Вона вказала на зачинені другі двері.

Явень приклав руку до її грудей.

Раптом щось зашаруділо в сусідній кімнаті. Явень зблід і одняв свою руку. «Киньте жарти — що там у тій кімнаті?» — сказав він і взяв в руку свої сандали. «Я вам сказала — там мій покійний чоловік», — одповіла вона глухо. Явень гарячковими рухами взувся; йому затрусились коліна.

Вона скинула спідницю, підійшла до дверей і розчинила їх. Двері приходилися просто проти канапи. Явень звівся на ноги й узяв портфеля. В манесенькій кімнатці стояло ліжко — на ньому щось лежало, накрите ковдрою.

— Нема револьвера? — подумав він і схопив женщину за руку.

«Ідіть, здійміть ковдру». (До виходу було два кроки). «Ти боїшся, ціпунчик!» — сказала вона насмішкувато; увійшла в кімнату і зірвала ковдру з ліжка. На ліжку лежав вусатий чорнявий чоловік.

Явневі перетяло дихання.

«Та йди-ж подивись»,— сказала вона. — «Ось». Вона підняла чоловікові ногу й пустила. Нога мляво гепнулася на матрац.

(Під ліжком нічого не було).

Явень швидко підійшов і доторкнувся до мерцевої руки. Вона була холодна. Явень глибоко зітхнув.

«Зачиніть ці двері», — сказав він і вийшов.

Вона вийшла слідом і зачинила двері. Явень добув з портфеля п'ять карбованців, поклав їх на стільця й пішов до дверей.

В цій хвилі в вихідні двері постукано.

Тепер злякалась дама. Жах перекривив їй обличчя.