«Дуже вам вдячна», —сказала вона. Василь удруге почув її голос. В ньому тепер було стільки щирої, дзвінкої подяки...

«Скажіть мені вашу адресу й я пришлю вам гроші», — сказала вона. «Чому так?» — просичав Ганек, йому трішки стиснуло горло.

Вона здивовано глянула на нього.

«Щоби не турбувати вас», — дзвінко відповіла вона. «Втім, коли ви мені не довіряєте, я вам скажу свою» — додала вона з чарівною усмішкою.

Кельнер подався, вона підвелась.

«Ні, ні, я цілком покладаюсь, але... ні, так я цілком, цілком покладаюсь, вибачте мені, будь ласка, я зовсім не те хотів сказати...» — забелькотів Василь.

Вони вийшли з кафе.

На вулиці вона спинилась на мить і рішуче сказала:

«Моя адреса: Вестен, Ансбахер-Штрасе, 32, Рейнеке. Бувайте здорові! Ще раз дякую вам!»

Вона повернулась і пішла.

Ганек постояв з секунду.

Рейнеке. Наче він чув десь це прізвище.

Він пройшов кварталів зо два, силкуючись пригадати щось, звязане з прізвищем Рейнеке.

— «Рейнеке Лис» — Вольфганга Гетого — переклав такий-то року такого-то. Накладом таким-то.

Ні — не те! Десь іще був Рейнеке.

Зненацька Василь втямкував. Він розгорнув записову книжку й подивився адреси. В другій шпальті ліворуч він знайшов:

— Гаррі Рейнеке — голова правління кооперативу «Електра».

Ганек аж підстрибнув з радощів. Це його дочка або племінниця. 0-го-го-го-го.— Він піде туди в справах ділових; завтра-ж.

Другого дня Василь у чорній парі стояв перед табличкою Г. Рейнеке. Він уже подзвонив.

— Невже-ж вийде вона? — Ох, нехай вона не виходить. Нехай не відразу... Двері одчинилися...

В дверях стояла стара в біленькому мережевому очіпку, з окулярами на довгому носі. «Скажіть, будь ласка, чи не можу я бачити радника комерції, пана Гаррі Рейнеке? Ось моя картка».

Стара взяла картку, прочитала й повела Василя крізь чепурненьку кімнату з христами й душеспасительними написами на стінках.

«Гаррі», — сказала вона постукавши в двері...

Гаррі Рейнеке був звичайний німецький буржуа — кооператор, з якими Ганекові частенько доводилось зустрічатися.

Товстий, з гладко виголеним подвійним підборіддям він угруз у зручне крісло перед письмовним столом.

Це діло не страшне, вирішив Василь і почав приготовану зараньше ділову розмову. Українська кооперативна спілка має такі-то й такі-то пропозиції сировини, ціни такі-то й такі-то, вигоди безсумнівні й полягають в таких-то подальших обставинах...

Василева промова ллялася мов гірський струмінь.

Нарешті він змовк.

«Боюсь, що це нам не підходить», — одповів нарешті тоненьким голоском шановний Гаррі Рейнеке.

Василеві — байдуже. Він охоче згодився, що це для Гаррі Рейнеке не підходить, і зібрався тікати.

Але як тепер далі? Він уже залишив Рейнеке на всякий випадок свою адресу: не було вже про що балакати.

Треба було йти, але Василь не міг звестися на ноги.

В цей момент двері одчинилися й у шпарку просунулася знайома голівка. Побачивши Василя, вона негайно зникла.

Василь покрутився ще трохи й вийшов. Він пробував якось забратися у вітальню, але вона не з'являлась...

В неділю Василь одержав запрошення на обід. Це був лист від самого Рейнеке, де той розписував всякі подяки й щиро просив по товариському пообідати разом з ним та його сім'єю.

Василеві не так хотілось обідати з сім'єю шановного Гаррі Рейнеке, як посідити десь у садку віч-на-віч із дівчиною. Одначе він одягся й пішов.

В невеличкій їдальні з темного дерева Василя посаджено поруч з самим Рейнеке й напроти Ельзи.

Шановний розпитувався про Радянську Вкраїну, указував, що він сам соціяліст, тоб-то наслідує заповіти фон-Лео фон-Толстої і раз на тиждень замість м'яса й усякої страви п'є саме молоко.

Втім він уважає всеж-таки, що:

«Большевисмус іст антисоціялісмус», але коли йому доведуть протилежне, то він охоче згодиться…

Василь слухав і одно зиркав на Ельзу. Та сиділа й ні пари з вуст. Де поділись блискавичні погляди й чарівна усмішка — все це діставалося тарілці. Василеві здавалося, що вона трішки ніяковіє, коли фатер починав розводити теревені про «соціялісмус».

Він спробував сказати, що між Лео фон-Толстої та соціялізмом є принципіяльна ріжниця, але старий враз перекинув його цитатою з Трейчке, що, мовляв, соціялізм властивий лише духові єврейської раси, а германська раса плекає здоровий індивідуалізм.