Закон є закон, сказав би Тайлер. Їхати надто швидко — це те саме, що й влаштувати підпал, те саме, що підірвати бомбу, те саме, що підстрелити людину.

Злочинець є злочинець.

— Минулого тижня ми заповнили ще чотири бійцівських клуби, — каже механік. — Може, Великий Боб очолить наступну філію, якщо ми знайдемо бар.

Отже, наступного тижня він пояснить Великому Бобу правила і дасть йому його власний бійцівський клуб.

Відтепер, коли лідер відкриває бійцівський клуб, всі стоять в очікуванні навколо світла в центрі підвалу, а лідер має ходити колами за їхніми спинами, в темряві.

Питаю, хто вигадав ці нові правила. Тайлер?

Механік усміхається і каже: ви знаєте, хто встановлює правила.

Нове правило полягає в тому, що ніхто не має бути в центрі бійцівського клубу, каже він. Ніхто не є центром клубу, окрім двох, що б'ються. Голос лідера волатиме, повільно рухаючись поміж натовпу, виринаючи з темряви. І натовп дивитиметься крізь порожній центр кімнати на інших людей.

Відтепер так буде в усіх бійцівських клубах.

Знайти для бійцівського клубу бар чи гараж нескладно; бар, де все ще збирається найперший бійцівський клуб, заробляє на місячну оренду за одну суботню ніч.

За словами механіка, ще одне нове правило клубу в тому, що він завжди буде вільним. Вхід нічого не коштуватиме. Механік кричить з водійського вікна транспорту, що рухається назустріч, і нічний вітер відносить його слова: «Нам потрібен ти, а не твої гроші».

Він кричить з вікна: «Відколи ти в бійцівському клубі, ти — не твої гроші в банку. Ти не твоя робота. Ти не твоя сім’я. Ти не той, за кого ти себе маєш».

Механік кричить вітрові: «Ти — не твоє ім’я».

Космічна мавпочка на задньому сидінні підхоплює: «Ти — не твої проблеми».

Механік кричить: «Ти — не твої проблеми».

Мавпочка реве: «Ти — не твій вік».

Механік волає: «Ти — не твій вік».

І тут механік звертає на зустрічну смугу, заповнюючи машину крізь вітрове скло світлом фар, спокійний, мов під навалою ударів. Одна машина, а згодом й інша, несуться на нас лоб до лоба з вереском сигналів, і механік вивертає кермо саме настільки, щоб їх оминути.

На нас, збільшуючись і зростаючи, несуться фари, ревуни верещать, а механік хилить у сяйво, шум і крики: «Ти — не твої сподівання».

Ніхто не підхоплює вигук.

Цього разу завертає, рятуючи нас, машина, що наближалася.

Виринає ще одне авто, фари блимають — яскравіше, тьмяніше, яскравіше, тьмяніше, вищить ревун і механік кричить: «Ти не врятуєшся».

Механік не завертає, це робить машина, що йде в лоб.

Інша машина, і механік кричить: «Усі ми колись помремо».

Цього разу машина завертає, але механік перерізає їй дорогу. Машина знову маневрує, механік знову несеться їй в лоб.

Тої миті ти слабнеш і пітнієш. Тої миті ніщо не важить. Подивись на зорі, і тебе нема. І твого багажу. Ніщо не важить. Навіть запах з рота. Назовні темно, ревуть сирени. Фари сяють яскравіше, тьмяніше, яскравіше — тобі в обличчя, і тобі більше не доведеться йти на роботу.

Ти більше ніколи не стригтимешся.

— Хутчіш, — каже механік.

Машина знову звертає, і механік знову їде їй назустріч.

— Що, — питає він, — ти хотів би зробити перед смертю?

Зустрічна машина безперервно сигналить, але механік незворушний, він не дивиться на дорогу, він дивиться на мене і каже:

— Десять секунд до зіткнення.

— Дев’ять.

— Вісім.

— Шість.

Моя робота, кажу. Я хотів би звільнитися.

Поруч вищить зустрічна машина, і механік не вивертає кермо, щоби зітнутися.

Ще вогні несуться прямо на нас, а механік обертається до трьох космічних мавпочок, що сидять позаду.

— Гей, мавпочки, — каже він, — ви вже знаєте, як грати в цю гру. Сповідайтеся, бо ми всі помремо.

Повз нас проноситься машина із наклейкою на бампері: «Бухим воджу ліпше». Газети писали, що тисячі цих наклейок одного ранку просто з’явилися на машинах. На інших подібних наклейках фрази на штиб: «Зроби з мене фарш».

«Бухі водії проти матерів».

«Усіх тварин — на вторсировину».

Читаючи газету, я знав, що це наклеїв Комітет Дезинформації. Чи Комітет Шкідників.

Сидячи поруч мене, наш чистенький і тверезий механік каже мені, ага, наклейки П’яних водіїв — частина проекту «Каліцтво».

Три космічні мавпочки принишкли на задньому сидінні.

Комітет Шкідників друкує кишенькові буклети для авіаліній, у них намальовано, як пасажири б’ються одне з одним за кисневі маски, коли їхній реактивний літак охоплено пожежею і він несеться на скелі зі швидкістю тисячу миль на годину.