Комітети Шкідників та Дезинформації змагаються поміж собою, хто швидше розробить комп’ютерний вірус, що змусить банкомати блювати потоком десяти- й двадцятидоларових купюр.

Підкурювач із цокотом виринає, і механік каже мені, щоб я запалив свічки на святковому торті.

Я запалюю свічки, і торт мерехтить під вогняним німбиком.

— Що ти хотів би зробити перед смертю? — каже механік і вивертає кермо назустріч вантажівці. Та сигналить і кілька разів прокволисто реве в той час, як її фари, мов світанок, усе яскравішають, висвітлюючи усмішку механіка.

— Загадуйте бажання, хутчіш, — каже він у дзеркальце заднього виду, в якому три космічні мавпочки сидять на задньому сидінні. — У нас п’ять секунд до забуття.

— Один, — починає рахувати він.

— Два.

Вантажівка майже перед нами, яскраво блимає і реве.

— Три.

— Покататися на коні, — кажуть на задньому сидінні.

— Побудувати будинок, — чується інший голос.

— Зробити татуювання.

Механік каже: «Увіруйте в мене — і здобудете життя вічне».

Надто пізно: вантажівка завертає, і механік завертає, але задня частина нашого «корніша» зачіплює край переднього бампера вантажівки.

Тоді я цього ще не знаю, знаю тільки про фари: фари вантажівки відносяться в пітьму, і мене відкидає спочатку в бік дверей, потім у бік торта і механіка за кермом.

Механік простягається на кермі в намаганні вирівняти машину, і свічі на торті гаснуть. Однієї прекрасної миті в теплому чорному шкіряному салоні зникає світло, наші крики зливаються в одному низькому тоні, що й низький стогін ревуна вантажівки, і ми вже нічого не контролюємо, не маємо вибору, керунку, рятунку, і ми мертві.

Чого б я собі побажав прямо зараз, то це смерті. Я ніщо порівняно з Тайлером.

Я безпомічний.

Я дурний, і все, що я хочу і роблю, — речі.

Моє дрібне життя. Моя маленька лайнова робота. Мої шведські меблі. Я ніколи, справді ніколи нікому того не казав, але до зустрічі з Тайлером я хотів придбати пса і назвати його Антураж.

Ось наскільки гіршим може стати твоє життя.

Убийте мене.

Я хапаю кермо і вивертаю нас знову на зустрічну смугу.

Зараз.

Приготуйся до звільнення душі.

Зараз.

Механік бореться, щоби скерувати нас у кювет, а я виборюю довбане право померти.

Зараз. Захоплююче диво смерті, коли однієї миті ти ходиш і розмовляєш, а наступної ти — річ.

Я — ніщо і навіть менше.

Холодний.

Невидимий.

Відчуваю запах шкіри. Ремінь безпеки обкрутився навкруг мене, мов гамівна сорочка, і коли я намагаюся сісти, то вдаряюся головою об кермо. Це більш болісно, ніж мало б бути. Моя голова відпочиває в механіка на колінах, і, коли я дивлюся вгору, очі фокусуються на обличчі механіка — він усміхнений і веде машину. Я бачу зорі за вікном водія.

Руки й обличчя в чомусь липкому.

Кров?

Масляний крем.

Механік дивиться вниз.

— З днем народження.

Відчуваю дим і згадую про святковий торт.

— Я ледь не зламав кермо твоєю головою, — каже він.

Нічого зайвого: нічне повітря, запах диму, зорі, механік усміхається й веде машину, моя голова на його колінах, і раптом мені перестає здаватися, що я маю сісти.

Де торт?

Механік каже: «На підлозі».

Тільки нічне повітря і запах диму все відчутніший.

Я загадав бажання?

Прямісінько наді мною підсвічене зорями обличчя усміхається.

— Ці святкові свічки, — каже він, — вони все ніяк не згаснуть.

У сяйві зір мої очі прилаштовуються настільки, що я розрізняю, як дим тягнеться з маленьких вогників, розсипаних ковдрою навколо нас.

Глава 19

Механік із бійцівського клубу тисне на газ, женучи машину у своїй незворушній манері, і цієї ночі ми все ще маємо зробити щось важливе.

Дещо, чого маю навчитися, перш ніж цивілізація гекнеться, це як подивитися на зорі й довідатися, куди рухаєшся. Навколо спокійно, так ніби «кадиллак» іде у відкритому космосі. Мабуть, ми з’їхали з шосе. Трійко хлопів на задньому сидінні чи то вирубилися, чи то заснули.

— Ти здобув позажиттєвий досвід, — сказав механік.

Він знімає руку з керма і торкається довгого рубця, що з’явився на моєму лобі після удару об кермо. Набрякло так, що очі майже закриті, і він пробігає прохолодними кінчиками пальців по рубцеві. «Корніш» підскакує на ямі, і біль наче ллється крізь очі, мов тінь від крислатого капелюха. Зім’яті задні ресори й бампер риплять і скрегочуть на тлі тиші на тих, що женуться нічною дорогою.