— Обережність, — задумливо мовив Ральф.

— Ти опинився у вишуканій компанії, — сказала Елен. — Єдиний чоловік, крім тебе, внесений у цей список, — майор Коен.

— Йому ви теж вручили таке? — запитав Ральф, беручи в руки аерозоль. Балончик на вигляд був таким же безпечним, як безкоштовні зразки крему для гоління, які він іноді одержував поштою.

— Ні, — відповіла Ґретхен, знову глянувши на годинника. Елен помітила цей жест і підвелася, тримаючи сонну дитину на руках. — У майора є ліцензія на носіння зброї.

— Звідки вам відомі такі подробиці? — поцікавився Ральф.

— Ми перевірили списки в муніципалітеті, — відповіла Ґретхен і посміхнулася. — Дозвіл на носіння зброї обов’язково фіксується.

— Он як. — Раптом йому спало на думку: — А як же Ед? Його ви перевірили? У нього є дозвіл?

— Немає. — Ґретхен похитала головою. — Але такі, як Ед, зазвичай не звертаються за дозволом, коли вони доходять до певної межі… І вам це добре відомо.

— Так, — відповів Ральф, також підводячись. — А як же ваші хлопці? За ними ви стежите?

— Звичайно.

Ральф кивнув, але вдоволення не відчув. У голосі Ґретхен проступали злегка заступницькі нотки, начебто він поставив дурне запитання. Але питання не було дурне, і якщо вона не усвідомлювала цього, вона і її друзі могли потрапити в біду. У велику біду.

— Сподіваюся, що так, — мовив він. — Можна мені знести Наталі вниз, Елен?

— Краще не треба — ти її розбудиш. — Голос Елен звучав серйозно. — Обіцяй, що носитимеш балончик із собою, Ральфе. Я не переживу, якщо ти постраждаєш через те, що намагався допомогти мені, а в Еда поїхав дах.

— Я про це подумаю. Добре?

— Добре. — Елен уважно подивилася на Ральфа. — Ти маєш вигляд набагато кращий, ніж під час нашої останньої зустрічі. Ти знову добре спиш?

Ральф посміхнувся:

— Правду кажучи, зі сном у мене й далі проблеми, але я, певно, справді почуваю себе краще, тому що ти не перша говориш мені про це.

Елен, підвівшись навшпиньки, поцілувала його в куточок рота.

— Ми будемо бачитися, правда? Вірніше, ми й далі будемо бачитися.

— З мого боку жодних заперечень, мила, якщо тільки ти не проти.

Елен посміхнулася:

— Можеш розраховувати на це, Ральфе, — ти найкращий з центуріонів-чоловіків, яких я знаю.

Утрьох вони так голосно розсміялися, що розбудили Наталі, яка уп’ялася на них сонними здивованими вічками.

Провівши жінок («Я ЗА ВИБІР, І Я ГОЛОСУЮ» — стверджував напис на задньому бампері авта Ґретхен Тіллбері), Ральф знову повільно піднявся на другий поверх. Утома пудовими гирями висіла на його ногах. Зайшовши на кухню, він найперше глянув на квіти, намагаючись побачити той дивний зелений туман, що піднімається від стебел. Нічого не було. Він взяв аерозоль і почав розглядати картинку. Жінка, що героїчно пручається, і кремезний чоловік у масці й крислатому капелюсі. Ніяких тонів і півтонів, усе чітко й зрозуміло.

Ральф подумав, що божевілля Еда заразне. По всьому Деррі жінки — і Ґретхен Тіллбері, і його мила Елен також — ходили з такими ось балончиками в сумочках, і ці бляшанки насправді волали про одне: «Я боюся. У Деррі прибудуть погані чоловіки, у масках і крислатих капелюхах, і я боюся».

Ральф не хотів у цьому брати участь. Підвівшись навшпиньки, він поклав газовий балончик на кухонну шафу, потім одягнув стару шкіряну куртку. Він ішов на майданчик для пікніків у надії зіграти в шахи.

Або в карти.

Уже на порозі кухні він подивився на квіти, намагаючись змусити з’явитися той зелений туман. Однак нічого не відбулося.

«Але він був тут. І ти його бачив і Наталі теж».

Але чи бачила вона насправді? Малята завжди на що-небудь дивляться. Їх усе дивує, тому чи є підстави для впевненості?

— Я просто впевнений, — повідомив Ральф порожньому будинку. Правильно. Зелений туман був тут, і всі аури були тут, і… — І вони як і раніше тут, — закінчив Ральф, не знаючи, чи радіти цій твердій впевненості, що пролунала в його голосі, чи засмучуватися.

«А чому б тобі поки не залишити все як є, любий?»

Думка його, голос Керолайн, чудова порада.

Ральф зачинив двері й пішов до Старих Шкап Деррі.

Коли другого жовтня Ральф підходив до свого будинку з кількома вестернами Елмера Келтона в руках, на ґанку він побачив відвідувача, теж із книжкою. Той, однак, не читав; він мрійливо дивився, як невгамовний теплий вітер збирає врожай золотистого листя з дубів і трьох ще не облетілих тополь на протилежному боці Гарріс-авеню.