Авжеж, вона зможе заснути. Прямо під «Кінцем гри», що висить на червоних цвяшках. І прокинеться, вважаючи, що наша розмова їй наснилася, а насправді її батько вчинив самогубство на острові Дума.

Це все Персе наробила. Ця відьма. Ця курва.

Повернулася моя лють. Так, ніби нікуди й не дівалася. Але я не міг дозволити їй задовбати собою мені мозок, не міг дозволити їй навіть проявитися в моєму голосі, бо Ілса може вирішити, ніби вона спрямована на неї. Я притиснув слухавку до вуха плечем. Відтак простягнув руку і, вхопившись за тонку хромовану шийку кухонного крану, стиснув її в кулаку.

— Оправа не забере багато часу, сонечко. Тільки ти її обов’язково мусиш зробити. А тоді вже підеш і ляжеш спати.

Ваєрмен за столом сидів абсолютно тихо і тільки позирав на мене. Надворі стугонів прибій.

— Міс Булочко, яка в тебе духовка?

— Газова. Газова духовка, — вона знову засміялася.

— Добре. Візьми картину і кинь її в духовку. Зачини дверцята і поверни регулятор, щоб ввімкнувся газ. На повну. Спали її геть.

— Тату, ні! — вона скрикнула це не сонно, а шоковано, як тоді, коли почула від мене йоб, чи ще дужче. — Я обожнюю цю картину!

— Сонечко, я знаю, але якраз ця картина робить з тобою те, що ти зараз відчуваєш.

Я почав ще щось пояснювати, та вчасно зупинився. Якщо справа в картині — а справа, беззаперечно, в ній — нема потреби щось ще втовкмачувати. Вона й без того все розуміє не гірше за мене. Натомість я мовчки смикав туди-сюди кран, усім серцем жалкуючи, що це не горло тієї курви.

— Тату! Невже ти насправді гадаєш, що...

— Не гадаю я, а точно знаю. Ілсо, піди зніми картину. Я зачекаю на лінії. Візьми і поклади її в духовку, і спали. Зроби це прямо зараз же.

— Я... о’кей. Зачекай.

Клацнула покладена нею слухавка. Ваєрмен спитав:

— Вона послухалася?

Перш ніж я встиг йому відповісти, щось хруснуло. Вдарив струмінь холодної води, промочивши мені руку по лікоть. Я подивився на кран у своїм кулаку, відтак на рвану діру на тому місці, де він щойно стирчав. Я кинув його в мийку. З діри дзюрила вода.

— Схоже, що послухалася. — І перегодом: — Вибач.

— De nada. [364] — Він став на коліна, відчинив шафку під мийкою й поліз рукою поза відро і стос запасних пакетів для сміття. Щось там покрутив і фонтан на місці зламаного крану почав вщухати. — Ти й сам не знаєш, який ти сильний, мучачо. А може й знаєш.

— Мені жаль, — повторив я. Хоча насправді не було ніякого жалю. З порізу на долоні струміла кров, але мені полегшало. Прояснішало. Раптом до мене дійшло, що були часи, коли я ледь не сотворив те саме з горлом моєї дружини. Чи варто дивуватися, що вона зі мною розлучилася.

Ми сиділи в кухні і чекали. Секундна стрілка на годиннику, що висів над піччю, дуже повільно зробила одне коло циферблатом і почала наступне. Зламаний кран ледь сочився водою. Тоді, дуже звіддаля, я почув Ілсин голос

— Я йду... я її зняла... я — І тут вона скрикнула, я не міг вгадати, від болю чи від здивування, чи від того й того разом.

— Ілсо! — закричав я. — Ілсо!

Підхопився Ваєрмен, вдарившись стегном об ребро мийки. Підняв руки, наставивши на мене відкриті долоні. Я похитав головою — поки нічого не розумію! — Піт струмив мені по щоках, хоча в кухні аж ніяк не було жарко.

Я не знав, що робити — чи телефонувати ще комусь — аж тут знову заговорила Ілса. Замореним голосом. Але цілком своїм.

— Ісус Христос вранці, — промовила вона.

— Що трапилося? — я ледь втримувався, щоб не кричати. — Іллі, що трапилося?

— Її вже нема. Вона згоріла дотла. Я дивилася у віконце духовки. Там тільки попіл. Тату, мені треба перев’язати руку. Ти мав рацію. Щось дуже, дуже зле було в ній. — Вона нервово засміялася. — Та чортова картина не хотіла лізти в піч. Вона викручувалася. .. — Знову те нервове гиготіння. — Можна було б сказати, що я порізалась папером, але рана зовсім не схожа на поріз, і болить не як поріз. Болить як укус. Гадаю, вона мене вкусила.

Для мене найважливішим було те, що з нею все гаразд. Для неї — що зі мною теж. Ми були в повному порядку. Чи так гадалося дурненькому художнику. Я їй сказав, що подзвоню завтра.

— Іллі? Зачекай хвильку.

— Авжеж, тату. — Голос в неї звучав бадьоро, я чув, що вона цілком себе опанувала.

— Підійди до пічки, там у духовці вмикається лампочка?

— Так.

— Ввімкни і подивися, і скажи мені, що там залишилося.

— Почекай тоді, бо бездротова слухавка лежить у спальні. Пауза тепер тривала недовго. Вона повернулася й сказала: